ТОРБА ЩАСТЯ – СОЛОДКА ІСТОРІЯ ЛЬВОВА

Кожен гість Львова, якщо він хоче сповна пізнати душу міста, повинен пройти Пасажем Андреоллі. Це найдавніший пасаж в одній з найстаріших і добре збережених кам’яниць львівського середмістя – кам’яниці коменданта Фелікса Коритовського.

 Коли проходиш ним, відчуття ніби йдеш секретним проходом, що з’єднує площу Підкови і двір Театральної, 12 з західною стороною Площі Ринок.

   Потрапивши в це потаємне місце на інтуїтивному рівні відчуваєш затишок та спокій.

Тому, не дивно, що кожен турист обов’язково включає у свій маршрут цей Пасаж, а корінні львів’яни не пропускають нагоди пройти крізь нього, навіть, якщо для цього потрібно цей маршрут відкоригувати

Сьогодні я розповім Вам одну добру історію, після ознайомлення з якою стає зрозуміло, чому ж нас так манить це магічне місце і чому воно носить ім’я Андреоллі.

Ще у далекому 1803 році, прибулий з Швейцарії, кондитер італійського походження Домінік Андреоллі відкрив цукерню в пасажі на пл. Ринок. Справжній майстер солодкої справи дуже швидко покорив серця львів’ян та гостей міста. А, невдовзі, напевне, за його доброту та приязнь, доля зробила йому ще один подарунок. Запаковуючи  чергове замовлення, він випадково використав папір на якому його син вирішив написати слова, щоб підбадьорити батька: «Ти найкращий, і робиш хорошу справу».

 На наступний день, зі словами вдячності, на порозі Андреоллі уже стояв клієнт, який отримав цей шоколад. Він був розчулений та приємно схвильований, адже сприйняв, що ці слова адресувались йому. Після цього випадку до кожного замовленням Домінік вкладав записочку, яку писав його син.

Написані, від душі, ці побажання-передбачення, мали дійсно магічну силу. Вони надихали людей на нові звершення, заряджали вірою в свої сили та просто дарували хороший настрій.

З часом, Домінік почав пакувати такі шоколадки в полотняний мішечок, який в народі здобув назву Торба Щастя!

Дуже скоро слава про «Торбу Щастя від Андреоллі» розповсюдилась по Європі. Стало доброю традицією привезти зі Львова цей чарівний мішечок в подарунок друзям та близьким. 

У 1830 році після смерті батька, цукерню в спадок отримує син, Домінік Андреоллі-молодший, який ще довго радував львів’ян та гостей міста смачним та магічним шоколадом.

Цукерня Андреоллі існувала до кінця 19 століття.

Але на цьому історія не закінчилась. Вона має продовження і у наші дні.

В 2014 році ентузіастами заснована компанія "Торба Щастя" happybag.me

Вони поставили собі за мету продовжити справу сім’ї Андреоллі та відновили виготовлення шоколаду з передбаченнями у Львові, щоб радувати львів’ян та гостей міста.

І, кажуть, що якщо добре пошукати, то на тому ж місці, що й 200 років тому, в будинку на пл. Ринок, 29 в Пасажі Андреоллі можна віднайти шоколад з передбаченнями Торба Щастя!"

Сила слабости или слабость силы

Слабые  люди  очень  любят  собственную  слабину.  Они  носятся с ней, всячески   ее   демонстрируют.  Они  как  бы  говорят  -  «Мы  слабые.  Позаботьтесь  о  нас.  Мы  не  можем выжить. Помогите» Они провоцируют жалость.  В  этом  они  видят  свою  силу.  Их  сила в демонстрируемой слабости.  В  навязываемой  слабости. На самом деле у них нет никакого желания  становиться  сильными.  Им  и  так  хорошо. У них очень много разных  оправданий для недостижения целей. Они как кандалы обвисают на ногах  сильного  человека  и  требуют защиты. Причем, если внимательно рассмотреть,  то обнаружится, что вся их слабость имеет мифологическую природу.   Она  -  миф.  Эти  мифы  или  создаются  самим  слабым  или принимаются  со  стороны,  для  оправдания  собственной  неспособности достигать.   В   теперешней   цивилизации  есть  культ  слабости.  Она культивируется  и  власть  предержащими  и массовым сознанием. Гораздо легче  управлять,  манипулировать слабым. 

Он не самостоятелен, он жует Орбит,  чистит  Кометом,  пьет  пиво,  смотрит футбол, болеет, ходит на службу,  ругается  с  женой.  Он  стандартен,  предсказуем,  пошл.  Им манипулируют,  испытывая  к  нему  презрение  и  брезгливость.  Он все проглотит, на все согласится. У него нет сил выдерживать жизнь. У него поза  подчинения. Нет своих идей, своих поступков. Живет как все. Этим и оправдывает свою жизнь. А что, я как все, ничем не отличаюсь. И меня не трогают. Он боится высунуться. Он запуган. Его мозги промыты.

Сильный  другой. И его не любят. Сильный человек берет ответственность за  собственную  жизнь  сам,  не  спрашиваясь  ни у кого. Он ее просто берет.  Это  для  него  вполне  естественный  поступок. И этим простым поступком  он уже выпадает из общего ряда. Тут же на него обрушивается вал  стенаний  и причитаний остальных. Они не понимают - как это можно взять  ответственность  на  себя  за  все,  что  с  тобой  происходит, происходило  и  будет  происходить.  Они  начинают  пугать его разными ужасами  жизни.  «Ты  сломаешься,  ты  не сможешь, тебя обидят, убьют, покалечат,  туда не ходи, это не ешь, то не смотри, этим не занимайся.  Мы  все  это  пробовали,  и  посмотри,  что с нами сделали. Мы калеки, немощные.  Мы потерпели неудачу. Если у нас не получилось, то у тебя и подавно  ничего  не выйдет. Ты же такой же идиот, как и мы» Сильных не много.  Их  гораздо  меньше,  чем  слабых. И когда сильный вырастает в слабом окружении, у него нет опыта, примера жизни сильного человека. И сначала  он  тоже  думает, что он слабый. Но у него есть потребность в движении,  в  достижении  чего  ни будь.  Он  живой.  Он  гораздо живее остальных.  Энергия  в  нем  играет  и  требует выхода. Для слабых это совершенно  непереносимо.  Они  не  выдерживают  сам  вид двигающегося человека.  И  тут  наступает  один  интересный момент. 

Слабые начинают всячески  сковывать  сильного.  Они травмируются от его движений. А он еще  неопытен.  Двинет  плечом.  Совсем  чуть-чуть, а кругом с десяток калек.  Он  только  посмотрел  на  них,  а у окружения крыша едет. Они начинают  боятся  и  движений  его и взгляда. И тогда слабые возлагают вину  за  собственные неудобства на сильного. Они ему говорят, что это он  виноват в их неприятностях. Он им на ногу наступил, толкнул: Таким способом  слабые  начинают  управлять сильным. Если слабые авторитетны для  сильного  по  каким  то  причинам  (родители,  учителя  в  школе, телевидение,  в  книжке  написано,  ну  и т.д.), то сильный пугается и потом старается двигаться поосторожнее. Видя это слабые чувствуют свою победу,  и  могут  ему  вообще  запретить  двигаться.  Человек в таком положении  очень  несчастен.  У  него  отнимают главное - свободу быть собой. Его отрицают. Получается еще один житель этого царства мертвых.  А  просто он был большой, а мелкие путались под ногами. Слишком близко подошли.  

Сильному  не дали возможность освоит силу, привыкнуть к ней, укротить  ее,  сделать  созидательной.  Он  не  узнал  себя.  И у него появилась  идея  о  вреде движения, от него одни неприятности. И пошла атрофия.  Он  калека. Он не успел найти себе товарищей, равных ему. Он несчастен.  И он гораздо более несчастен, чем слабые. Он знает о своей силе,  он  помнит о ней. И она для него, как скрытый порок, как то, что надо  прятать и не показывать. Он же был наказан за проявления силы. И он  ее подавляет в себе. А слабый радостно демонстрирует неспособности и  бдительно  следит,  чтобы сильный не продемонстрировал какую ни будь способность.  Если лев вырос среди овец, он не будет бараном. Он может думать,  что  он баран и, наблюдая счастливых довольных собой овец, не понимать,  почему их счастье для него не доступно. Он и ест траву и любезничает  с  овечками,  а счастья нет. Бараны кругом довольны, а он нет.  Наверное,  я  урод,  думает он, всем хорошо, а мне нет. Но он не урод,  он  лев.  И баранья жизнь не для него. В момент осознания этого начинается освобождение льва. Он вспомнит, кто он, он будет есть мясо, у  него  будет львица. И бараны будут дрожать от львиного рыка. Он не урод, он - лев.

Слабый  боится, сильный бесстрашен. Слабый просит помощи, но в трудный момент   бросит   тебя.  Сильный  ничего  не  просит,  но  может  тебя поддержать.  Дружите  с  сильными,  подозрительно  смотрите на слабых.  Сильному нужна помощь, чтобы осознать свою силу. Слабому нужна помощь, чтобы убедиться в своей слабости. Помогайте сильному, станете сильнее.  Помогая  слабому,  станете  слабее.  Любите людей не за слабости, а за силу.  Уважайте  силу  в  человеке, любите ее. Общайтесь с любым как с сильным.  Общайтесь  с  силой,  которая  есть  в  каждом. Делая так, вы сможете  помочь. Вы станете будить в нем силу, а слабость не замечать, не  подтверждать.  Требуйте  от  других  общение с вами как с сильным.  Таким образом вы будете увеличивать присутствие силы в своем окружении и уменьшать присутствие слабости. Ваша жизнь улучшится.

Фотография Земли, сделанная в 1990 году "Вояджером" с расстояния 6 миллиардов км.

Рассуждения астронома Карла Сагана по поводу этой фотографии:

"Нам удалось сделать снимок и если вглядеться в него, можно увидеть точку. Это она. Это наш дом. Это мы. Здесь все, кого вы знаете, все, кого любите, все, о ком вы когда-либо слышали, всякий человек, когда-либо рождённый, жил здесь. Здесь все наши радости и несчастья, тысячи истинных вероучений, идеологий и экономических доктрин. Всякий охотник и собиратель, всякий герой и трус, всякий основатель и разрушитель цивилизаций, всякий монарх и простолюдин, все юные влюблённые, все дети, полные надежд, все матери и отцы, каждый изобретатель и исследователь, каждый духовный наставник, каждый продажный политик, каждая суперзвезда, каждое высокопоставленное лицо, каждый святой и каждый грешник из рода человеческого жил здесь — на этой пылинке, повисшей в лучах солнечного света.

Земля — лишь мизерная часть необъятного космического пространства. Вспомните о реках крови, пролитых бесчисленными полководцами и императорами для того, чтобы с триумфом на какие-то мгновения покорить малую часть этой точки. Вспомните о жестокостях, чинимых обитателями одной части точки над обитателями другой её части. Как сложно им достичь понимания, как легко они убивают друг друга, как кипит их ненависть. Наши принципы, наша убеждённость в собственной значимости, вера в то, что мы играем какую-то исключительную роль во вселенной — всё это затмевает бледная точка на фотографии.

Наша планета — одинокая песчинка, окутанная бесконечной тьмой космоса. Из этой тьмы — из этой бесконечности — нам неоткуда ждать помощи, некому спасти нас от самих себя. Сделать это должны мы сами. Кто-то сказал, что астрономия учит смирению — а я добавлю, что она воспитывает характер. Я считаю, что это изображение нашего крошечного мирка единственно верно показывает, как опасно человеческое тщеславие. Эта фотография подчёркивает, как важно научиться относиться друг к другу с добром и состраданием, как необходимо беречь и пестовать эту бледную голубую точку — единственный дом, который у нас есть".

Очень здорово и правильно написано ЖЕНЩИНОЙ

"Вот вы плачетесь, что нет мужчин. А умеете ли вы быть с таким мужчиной, о котором мечтаете? С сильным плечом, а то и двумя. Ведь настоящий суровый герой, не мачо, а именно архетипический герой, — это вечно занятый чувак, не способный дольше двух минут выслушивать ваши слезливые излияния. И если в вашей паре вы вздумаете посягать на лидерство — а именно это вы вечно и делаете — то он быстро поменяет вас на более покорную цыпочку, которая сможет подчиняться ему хоть в чем-то. Да, пожалуй, даже будет и бояться его. Только где взять таких цыпочек?

Обычно вопрос лишь в том, как долго она сумеет притворяться, чтобы прибрать его к рукам. Обычно притворщицам терпения не хватает, и альянс с героем терпит крах, но жалко мне их не за это. А за то, что уже давно женщины лишили себя возможности получать ИСТИННОЕ и ИСКРЕННЕЕ УДОВОЛЬСТВИЕ от союза с сильным мужчиной.

Те из нас, кто выбирает жить с алкоголиком, неудачником или дураком, заранее убеждены в своем могуществе и мужской немощности и просто ищут этому подтверждение. Если копнуть глубже, то это вопрос доверия мужчине, которого - доверия - из поколения в поколение не было в семье. Несчастливые союзы, как правило, это династии, целые династии женщин, в которых принято называть мужчину "придурком", "сволочью", а также "мужчинкой" - я это слово просто физически брезгую, и меня отвращает от тех, кто его употребляет. В счастливых редких семьях, где гендерные роли сохранились, все держится именно на доверии женщины своему мужчине и уважении к нему.

Те из нас, кто вступает в союз с сильным мужчиной, надеясь его изменить, сломать, подчинить - ну со мной -то он гулять не будет! — мало того, что дуры, блин, так еще и дуры, лишенные главного женского удовольствия— подчиняться. Представляю, какой вопль издали сейчас десятки женщин, читающих этот пост. Че, я кому-то буду подчиняться?? Щас.

Тем не менее. Умение подчиняться мужчине и умение быть зависимой от него заложено в нас природой. Женщина, вынашивающая ребенка, беспомощна, и если она в это время будет напрягаться и качать права, у нее может случиться выкидыш. Качание прав и горящая изба не предусмотрены природой как основной вариант женского поведения, а то, что женщина на все способна - так это страховочные пояса на случай надобности.

Сегодня же мы не признаем за мужчинами права на лидерство, в том числе и право решать, как и что будет складываться в нашем союзе. Мы не признаем за ними даже права на выбор. На любой выбор. Пусть будет по-моему, быть по-моему вели — и старуха с разбитым корытом, и девочка с семицветиком все время выбирают, выбирают, настойчиво хотят, указуют перстом и поджимают губы. А вот антигероиня нашего времени: женщина, принимающая выбор партнера, умеющая подстроиться под него, даже не обязательно понимая его. Мусульманская фактически модель поведения. Никто не говорит о гареме, просто ну хоть раз- ну вот хоть раз после свадьбы или в длительном союзе вы смотрели на своего мужчину снизу вверх, или опускали глаза, замолкали от страха, что сделали что-то не то и он будет сердиться? Вы боитесь его гнева? Или кидаетесь вперед грудью и вопите, пусть даже мысленно - да как ты смеешь со мной так обращаться? Вам доставляет удовольствие самозабвенно доставлять ему удовольствие? Вам не хочется просто расслабиться и принять все так, как он предлагает? Хотя бы на один день?

Я сама была такою триста лет тому назад. Я ни фига не боялась своего мужа. Я страшно гордилась тем, что в любое время дня и ночи могла ему позвонить, увязаться с ним на вечеринку или встречу друзей, в доме все делалось по-моему. В результате мужское мнение в нашей семье превратилось в фантом, я разочаровалась, муж устал и мы разошлись. Я не сдамся, не подчинюсь ему, говорила я себе. Но вместе с властью над своей жизнью и получила и ответственность по полной программе так, что взвыла.

Вы хотите, чтобы мужчина взял на себя ответственность? Но дайте же ему уже наконец власть. Если ваш спутник достаточно сильный, чтобы эту власть взять самому вместе с ответственностью за вас, перестаньте кудахтать и все время хотеть выигрывать в спорах. Сдайтесь, девушки. И еще важное: не правда ли, если женщина с детства будет знать, что это мужчина - а не она - несет ответственность за нее, за их детей и их жизнь, а сама она отвечает только за то, чтобы ему было хорошо —не правда ли, при таком раскладе резко сократится количество браков со всякими недоумками.

ДВА ПУТИ К СЧАСТЬЮ

К счастью можно прийти двумя путями. Первый путь — внешний. Приобретая лучшее жилище, лучшую одежду, более приятных друзей, мы можем в той или иной степени обрести счастье и удовлетворение. Второй путь — это путь духовного развития, и он позволяет достичь счастья внутреннего. Однако эти два подхода не равноценны. Внешнее счастье без внутреннего не может длиться долго. Если жизнь рисуется вам в черных красках, если вашему сердцу чего-то недостает, вы не будете счастливы, какой бы роскошью себя ни окружили. Но если вы достигли внутреннего спокойствия, то можете обрести счастье даже в самых тяжелых условиях. Материальное благополучие само по себе иногда способно помочь решить какую-то проблему, но взамен оно создает другую. Скажем, человек может быть богат, хорошо образован, занимать высокое положение в обществе, но счастье обходит его стороной, и вот уже он начинает принимать успокоительное и злоупотреблять спиртным. Ему все время чего-то недостает, он по-прежнему чем-то не удовлетворен и находит спасение в наркотиках или в бутылке. С другой стороны, встречаются люди, у которых не так много денег, чтобы за них волноваться, — и они наслаждаются покоем. Бедные в материальном плане, такие люди все же довольны и счастливы. Вот что значит правильный умственный настрой. Материальный достаток сам по себе никогда не сможет полностью решить проблему человеческого страдания.

— Далай-лама XIV. Два пути к счастью. // Буддийская практика: Путь к жизни, полной смысла. = How to Practice. The Way to a Meaningful Life / Перевод А. Капанадзе.

Битва за Україну.

Я родом з Західної України. З невеликого містечка Львівської області. Виховувався в любові до українських символів та державності. В Києві, уже з 2007 року і майже не розмовляю російською мовою. 

Тому мені особливо приємно бачити, як на Майдані гучно лунає Гімн України. Я бачу, які почуття люди вкладають в кожне слово. Мені подобається, що прокидається патріотизм від Заходу до Сходу, від Півночі на Південь. Як «Слава Україні-Героям Слава» перетворилось на нашу національну мантру, яка об’єднує, заряджає силою. 

Є дуже багато приємних речей, які я бачу в цей буремний період. Проявляється дуже багато хороших рис, які притаманні нашому народу. Як люди, об’єднуються, само організовуються, жертвують власним комфортом, здоров’ям і, навіть, життям заради кращого майбутнього нашої країни.

В Київ приїжджає багато моїх друзів з Західної України, мій батько уже пару разів був тут, а в моєму рідному місці він займається організаційними процесами і допомагає людям поїхати на Київ, моя родина, яка проживає в столиці, є частими учасниками Народних Віч. Майже всі мої друзі також на передовій.

Я також невдоволений владою. Корупція на всіх рівнях, свавілля чиновників, суддів, податківців, дороги-це взагалі окреме питання (коли приїжджаю до батьків і ми з ними їдемо до бабулі на село, то таке враження, що ти переносишся в післявоєнний період, і їдеш через мінне поле). 

Також я чув від людей, як безчинствує «Сім’я». Про те, як віджимають бізнес, про новоствореного олігарха Курченка, про розкіш, надмірні трати, золоті унітази в Межигір’ї.

Мене це все дратує. Дратує тупість Фьодрича, який інколи не може зв’язати двох слів. Чечетов-це взагалі окрема історія. 

Я бачив кадри і «побиття студентів», і кадри «звірства тітушок», читав про зниклих людей, про заповнені морги, про снайперів, про вбивства. Це все жахливо. Дуже шкода людей.

І все це в комплексі дає дійсно гаму емоцій, яка настроює дуже радикально, що хочеться стати в чергу за вилами, які роздає на Майдані Ляшко.

Як можна не йти на Майдан? Що потім скажеш своїм дітям, що ти революціонував на дивані, чи в Фейсбук? Тільки боягузи, затуркані, тупі і недалекі люди можуть не розуміти, які позитивні зміни це може привнести. Змести усю цю нечисть. Принаймні гірше вже точно не буде. Здавалось би, як можна залишатись осторонь цього всього?

А я признаюсь. Так, я залишаюсь. 

Це важко сприйняти моїм близьким, моїм друзям. Як так, західняк, патріот, свій чоловік, здавалось би розумний?... А виявилось, що ховається в своїй норі.

Вони розчаровані. Звідусіль можна чути, що я боягуз, несвідомий українець, перетворився на «затурканого східняка», затявся і відрікся від своїх. Багато критики, нерозуміння, бажання переконати.

Я зауважив, що в буденному діалозі, я не можу пояснити свою позицію і не тому, що мені бракує, якихось дипломатичних якостей чи вміння сформувати свою думку.

Справа в тому, що для цього потрібно: по-перше-багато часу, оскільки я розглядаю питання комплексно (на це потрібно 2-3 години діалогу), а по-друге-це бажання мого співрозмовника почути.

Насправді, я зауважив, що це характерна особливість наших людей-не вміння, та не бажання почути. Ми не слухаємо, а думаємо, що сказати, коли закінчить говорити наш співрозмовник. І не даємо право іншому, мислити по іншому. Тому осуджуємо, вішаємо ярлики і переходимо на особистості.

Власне мотивами для написання цієї статті з моїм особистим комплексним підходом до оцінки ситуації стали:

1) Бажання реалізувати свій громадянський обов’язок, оскільки перебуваючи в власній оцінці ситуації, вважаю, що, якщо люди будуть підходити до розгляду сьогоденних питань, враховуючи усі ці фактори, які я опишу в цій статті, то є ймовірність, що оцінка буде більш об’єктивною. І незалежно погодяться вони зі мною, чи ні. Навіть, якщо вони просто звернуть на це увагу і сформують своє бачення, їх дії будуть ефективніші.

2) Чомусь так склалось, що в моєму оточенні є дуже багато людей, які напевне, мислять, що без мене Майдан не принесе того щастя народу, який би міг. Також виникає супротив, що в мене є думка, яка суперечить їхній і кожен вважає за необхідність мене «полікувати», переконати, посперечатись чи покритикувати. Я надаватиму цій людині ссилку на цю статтю. Це допоможе зберегти мені час та спокій.

3) Якщо моя думка, виявиться дотичною до Вашої, то теж саме можете зробити і Ви.

Попереджаю, читати це варто, якщо Ви дійсно готові ПОЧУТИ та готові ПРИЙНЯТИ. Висловлюючи, свою позицію, я припускаю (навіть більше, я сподіваюсь, що помиляюсь), тому пропоную і Вам зробити таке припущення щодо Вашої позиції. Це ніяк не вплине на Вашу цілісність та цінність як особистості, але дозволить поглянути на речі під іншим кутом. Також є хороший принцип, який дозволяє розвиватись – це приймати той факт, що хтось може мислити по іншому і є така ймовірність, що він може виявитись правий, чи наприклад частково правий.

Зараз у людей, у зв’язку з нинішніми подіями, формуються, здебільшого, дві крайні позиції. 

Перша «Хто не скаче - той москаль» 

і друга «там бандеровци і тунеєядси, коториє нє хотят работать, лішь би поорать». 

Це заважає чути один-одного.

В діалозі, не подавайте свої погляди, як абсолютно вірні. Не переходьте на особистості. І не оцінюйте, що хтось кращий, хтось гірший, хтось сміливий, хтось боягуз, хтось свідомий громадянин, а хтось ні. 

Прийміть той факт, що це все Ви робите, перебуваючи у власній оцінці ситуації. Ви, поки що - не мільярдер, який входить в елітний клуб, не великий політик, який вхожий в кабінети Брюсселю, Вашингтону, Пекіну чи Москви. Такий же простий обиватель, як і я, як, і решта українців. 

Давайте відмовимось від принципу, що:

Кожна людина має повне право на власну думку - за умови, що вона співпаде з нашою.

Якщо Ви від цього не відмовитесь, то не має потреби читати далі. Вам, напевне, буде дуже скучно, оскільки написати мені прийдеться «дуже багато букав». 

Вам, напевне, цікаво чию думку Ви читаєте. Я не політик, не журналіст, займаюсь підприємництвом. За освітою «магістр з банківської справи». Як бачите, звичайний пересічний українець.

Правда, є в мені одна особливість, яка в багатьох речах мені допомагає. Хтось, навіть, дав опис цій моїй якості (тільки зауважу, що давав він її з власної оцінки ситуації). Звучала вона «прагматик хєров».

Я б охарактеризував це, як можливість відсторонитись від емоцій та глянути на себе, на життя збоку. Відсторонитись від самого процесу і глянути на нього з висоти, глянути на життя очима іншої людини.

Це допомогло мені, на мою думку, оцінити процеси, які відбуваються зараз в державі з врахуванням факторів, які велика кількість людей не бере до уваги. Поглянути на ситуацію очима усіх сторін конфлікту. 

Власне, і Вам пропоную спробувати поглянути таким чином, без емоцій. Для наглядності, навіть, пропоную Вам невеликий експеримент.

Уявіть, що Ви одна з найбагатших людей на планеті Земля ( Ви настільки багаті та впливові, що Вам, навіть, не хочеться, щоб пересічні обивателі знали про Ваші статки та могутність, тому Ваші ж ЗМІ не згадують Вас у рейтингах мільярдерів, «гроші люблять тишину»).

І ось Ви сидите в своєму офісі з меблями королівського дому Людовіка 14, ви зручно розмістились в своєму шкіряному кріслі і перед Вами на столі карта світу. На ній червоним маркером відзначено територія України, Росії, Китаю, Європейського Союзу з особливою відміткою на Німеччині.

Класні відчуття. Правда? :-) 

Тепер домовимось з Вами, що, до оцінки нинішніх подій в Україні, повернемось в самому кінці. І для цього, щоб наше бачення, хоча б трішки наблизилось до повного розуміння, чому «маємо те, що маємо» треба для початку послідовно розглянути декілька важливих сегментів суспільно-політичного та економічного секторів нашого буття. А потім ще й спробувати зібрати цей пазл докупи.

ГЕОПОЛІТИКА

Чомусь, в часи Радянського Союзу, усі жителі знали, що йде «холодна війна». Протистояння двох наддержав СРСР і США. Знали, що вони борються за вплив, проводять зовнішню політику по усій карті світу шукаючи союзників. Суть задачі: підірвати силу та вплив супротивника та укріпити власну позицію. І в цій боротьбі ціль виправдовує засоби. Дезінформація, маніпуляція, штучне створення конфлікту, втягування супротивника в регіональні війни, фінансування терористичних організації на його території та інші заходи, які б могли ослабити супротивника. Ці цілі реалізовувала армія спецагентів, куплених та перекуплених лідерів, бізнесменів та політичної еліти країни.

В цій багаторічній боротьбі програв Союз. І, напевне, це круто, оскільки наша Україна здобула незалежність. Але не потрібно, обманюватись на цей рахунок. Немає ніякої незалежності в повному розумінні цього слова. Ми надзвичайно залежні від усіх процесів, які відбуваються у світі.

Ми не обгородились парканом, не створили свій внутрішній ринок, власну незалежну грошову одиницю, не послали весь світ і не сказали живіть собі, як хочете - бийтесь лобами, грайтесь в свою геополітику, ми будемо будувати свій рай. Ні, цього всього не сталось, ми надзвичайно інтегровані в світову економічну систему. І чутливі до перепитій на світовій арені. І, нажаль, основну долю могутності та впливу, яка була в СРСР перебрала на себе Росія, а не ми.

До чого я це все? 

Всі ці процеси боротьби за гегемонію у світі не тільки не зникли, а набрали ще більших оборотів, з’явились нові гравці, а значить і боротьба стала більш запеклішою та витонченою.

Відразу скажу, що ситуацію в країні, необхідно розглядати в комплексі. Все, що відбувається виходить далеко за рамки наших кордонів. У світі зараз є кілька глобальних гравців, чиї дії в тій чи іншій мірі визначають життя всіх держав на планеті. 

Це США, Китай, Європа - ЄС і Росія. Хоча вплив останньої не порівняти ні з колишнім СРСР, ні з іншими трьома Великими Гравцями. Але в Україні роль Росії дуже велика. Насамперед завдяки економічним причинам і географічному розташуванню. Наприклад, трактування угод від 17 грудня 2013-го року лише в розрізі Україна - Росія є великою помилкою і не відображає реального стану справ. Вплив на Україну чинять всі Великі Гравці. У першу чергу цей вплив відбувається через зовнішні держ. борги України. Але про це пізніше.

США

Щоб там не казали, але основним гравцем є США. Хотів би, навіть, уточнити, що не сама країна, а фінансові еліти, які використовують цю країну для власного збагачення. Яким вдалось повністю інтегрувати вертикаль влади у свої бізнес інтереси. І припускаю, що на певному етапі, ці бізнес еліти виберуть для своїх цілей, іншу країну. 

Відразу хочу сказати, що я не є прихильником конспірологічних теорій, насправді все набагато простіше, ніж здається. Я є прихильником «теорії великого бізнесу».

Фінансові клани, які вже на початку 20 століття в сукупності мали у своєму розпорядженні 25% світового капіталу, в 1913 році отримали інструмент, який дозволив їм протягом цієї сотні років планомірно збільшувати свій капітал, свій вплив по всьому світу.

Що це за інструмент? 

Скажіть, будь ласка, якщо Ви претендуєте на гегемонію у всьому світі, що Вам для цього потрібно?

Правильно! Ви повинні володіти ресурсами. При тому, мати їх в такій кількості, щоб ніхто інший, не зміг бути тобі конкурентом. І вже тут мали б виникнути сумніви, чи взагалі це можливо.

Ми ж чітко чуємо з ЗМІ, рейтинги найбагатших людей. Так їхні статки вражають, але цього не достатньо, щоб замахнутись на контроль над світом. 

Але в чому ми вимірюємо багатство цих людей - в кількості тих чи інших грошових одиниць. Долари, євро, фунти... гривні. Ми оцінюємо цих людей в фінансовій системі. Але чи задумувались ми над тим, як ця система влаштована, і взагалі що таке гроші. Звідки вони беруться? Чому ми беззаперечно довіряємо цим папірцям і вбачаємо в них цінність? Хто контролює їх випуск?

Навіть, дуже далека людина в питаннях економіки знає, яка грошова одиниця найбільш розповсюджена у світі - це долар США. І як не дивно саме США являються тим зразком капіталістичного ладу. Саме стиль життя американців зараз є тим еталоном, до якого усі прагнуть. І саме ця країна є світовим лідером.

Так хто ж стоїть за друком цих «мертвих зелених президентів»? 

Організація, яка виконує функцію центрального Банку США

– Федеральна Резервна Система США. 

І, увага. Це приватна структура.

Так народився основний актив фінансової еліти, який виконує функції Центробанку США. Форма капіталу ФРС є приватною. Структура цієї корпорації складається з 12 федеральних резервних банків і значної кількості приватних банків. Останні є акціонерами ФРС. В даний час у цій структурі задіяні близько 38% всіх банків і кредитних спілок на території США. Акції ФРС не дають права контролю, вони не можуть бути продані або закладені. Більше того, їх придбання є офіційною обов'язком кожного банку - члена вкласти в них суму, рівну 3% їх капіталу. Основна перевага від статусу банку - члена - це позики в резервних банках ФРС.

Про те, яким структурам насправді належить Федрезерв США не моя функція розповідати. При великому бажанні можна вияснити, хто стояв за його створенням.

Єдине, щоб відзначив, це те, що все починалось з «Епохи Ротшильда» і зараз трансформувалось в «Епоху Уолл Стріт».

І так, з одного боку, багаті клани існують і процвітають цілі століття, з іншого - за допомогою ФРС вони впливають як на самі Сполучені Штати, так і на інші країни, тому що долар є основною резервною валютою. 

Скориставшись ослабленням та хаосом після Другої Світової війни вони нав’язали всьому світу свої «правила гри».

Адже в 1944 року була прийнята так звана Бреттон-Вудська (за назвою містечка поруч з Вашингтоном) система, згідно якої була встановлена фіксована прив’язка долара до золота, а всі інші валюти до долара. В результаті долар замінив собою золото в резервах всіх країн.

А з 1971 року за розчерком пера тодішнього президента Ніксона відмінено прив’язку долара до золота. Чим повністю розв’язано руки банкірам.

Взагалі, хотів би, щоб Ви зараз усвідомили одну річ - гроші, в якій формі б вони не були, самі по собі майже не мають ніякої практичної цілі.

Якщо ти прийдеш в одне з небагатьох племен, які ще живуть відокремлено і подаруєш їм мільйон доларів, то його вони використають, щоб розвести багаття, або підстелять ці папірці, щоб було м’якше спати.

Гроші-це лише символ цінності. Виникли вони у зв’язку з тим, що безпосередній обмін товарами, був складним і, щоб облегшити цей процес люди в різний час і в різних куточках світу використовували в якості грошей, навіть ракушки, пір’їнки чи різнокольорові каміння. В кінцевому результаті найбільш універсальним виявилось золото.

Паперові гроші з’явились, як результат того, що і золото, було не достатньо комфортним для щоденного використання. В результаті виникли перші організації на зразок банків, які пропонували зберігати золото у їх захищених сховищах, а на руки видавалась виписка, яка свідчила про кількість залишеного золота. З часом ці виписки стали використовуватись для розрахунків. Для людей-це було зручно, оскільки не треба було тягати за собою об’ємне і важке золото. Ці виписки удосконалювались, з’являлись номінали різної вартості. І довіра, як до платіжного інструменту до цих паперів зростала. З часом мережа таких сховищ розширювалась і їх розпорядники зауважили одну річ. Дуже рідко до них звертались по вимозі видати золото згідно виписки. Для цього просто не було причин. Ці грошові знаки стали повноцінним самостійним платіжним інструментом.

І цією довірою та можливістю, яка у них з’явилась скористались перші банкіри. Спочатку грошові знаки не підкріплені золотом випускались дуже акуратно. Побачивши, що це з ходить з рук, банкіри все частіше створювали гроші з повітря і в результаті отримуючи все більше реального багатства, владу та вплив.

Вони почали видавати грошові знаки під проценти. Не важко прийти до логічного висновку, що така система, могла функціонувати, лише за умови, якщо, хтось з системи не зміг справитись з боргами і змушений віддати банкірам своє майно.

Логіка проста, беручи кредит, з часом ти повинен повернути цю суму + відсотки. Повинен бути створений новий кредит, для того, щоб був погашений попередній. Саме в цей період зароджується ця фінансова піраміда, яка дала можливість декільком сімейним кланам здобути колосальне багатство.

З часом люди почали помічати, як на їх фоні виділяються банкіри, як зростає їх багатство та влада. Так з’явилось таке поняття, як депозити, коли банкіри почали ділитись частиною доходу, за розміщення ресурсів у їх банках. Формуються принципи сучасної грошово-кредитної системи. Таким нехитрим способом банкіри стають найвпливовішою групою. Вони кредитують королів, дворян, їх реальне багатство і вплив збільшується з геометричною прогресією. Через залежну тепер уже від них, правлячу еліту, вони на законодавчому рівні встановлюють своє право кредитувати на суми, які перебільшують їх резерви в десятки разів. Вони спеціально ускладнювали поняття, щодо питань грошей та банківської системи, щоб простому обивателю було важко розібратись у всіх цих хитросплетіннях.

Ви повинні розуміти, що всі теорії грошей, подаються виключно з позиції інтересу кредитно-фінансової системи, банків і фінансових структур, але не реального життя. Гроші насправді, це просто інформація. Інформація на паперових чи електронних носіях.

Як би це по простому і правильно пояснити? 

Якщо в країни є електроенергія, є земля, є ліс, є робочі руки, є необхідність, не може держава говорити «у нас немає грошей». Гроші це інформація. Якщо немає грошей, їх треба створити в електронній формі, або паперовій. Ніякої інфляції при цьому не буде. Це брехня, що інфляція породжується грошима, гроші знижують інфляцію, якщо вони направляються в систему виробництва, а не в кишені на споживання. Ось і все. Гроші - це відображення реальних можливостей. Якщо можливості є, то гроші треба створити. Тобто сонце, яке дає життя - це реальний сектор, а гроші - це всього лиш відображення. Якщо у Вас все є, ну значить і відображатись повинно, що гроші є. Якщо поставити еквівалент Сонце і Місяць. Що важливіше для людини: світло Сонця чи Місяця. В теперішніх реаліях, людство відповідає: «ну, звичайно, ж Місяця, адже він світить вночі, коли темно, а сонце світить вдень, коли і так світло. Ось так ми і в економіці: «Головне це гроші. А реальний сектор він сам собою. Були би гроші». Це викривлене розуміння грошової системи.

І саме підтримка такого збоченого уявлення, і контроль над випуском долара і утвердження його, як світової валюти - це був ще один етап на шляху до ще більшої влади та контролю.

Ви не задавались питанням, чому нащадків, тих хто володів такими ресурсами немає в списку найбагатших. Ми чуємо з ЗМІ про Біла Гейтса, Уорена Баффета та ін. І ці люди - імена, яких ми чуємо, дійсно найбагатші, але найбагатші в тій фінансовій системі, у якій знаходимось ми.

А є ті, хто над системою, хто створив її і хто володіє контролем над нею. Вони не можуть бути в тій системі координат, бо цифри 60 мільярдів, 100 млрд. чи 200 млрд. для них не мають ніякої різниці

І треба розуміти саме максимальний контроль та влада є їхньої ціллю. І на сьогоднішній день їм це вдається.

Як це відбувалось та відбувається на практиці? 

В межах їхньої країни. 

На першому етапі ФРС США активно кредитує уряд. Через підконтрольні приватні банки кредитує підприємства. В оборот запускається велика кількість грошей. Відбувається економічний підйом. Це робиться через зниження кредитних ставок та видачі великої кількості кредитів. Оскільки грошей в обороті дуже багато, вони постійно змінюють власників, що створює високу економічну активність, створюються робочі місця, тратиться ще більше грошей, попит росте, тому компанії беруть ще більші кредити, щоб розширити виробництво. Люди стають впевненими в завтрашньому дні, вирішують купити машину по дорожче, будинок побільше. І в самий пік активності, вони починають міняти ситуацію.

Раптом проценти піднімаються, об’єм кредитування зменшується, грошей в обігу не вистачає, люди менше купляють товари, виручка компанії зменшується, вони починають звільняти працівників і згортати бізнес, люди втрачають роботу, вони уже не можуть оплачувати кредити за будинки, які вони купили в кращі часи, люди банкрутують, банкрутують підприємства і банкіри отримують реальні цінності. В такі періоди вони скуповують підприємства, землю, ресурси, які різко падають в ціні.

І такі цикли розкручування економічної активності і її згортання повторюються роками. 

І з кожним таким новим витком-їх багатство, зона впливу та влада збільшується.

Уявіть собі, якщо в 1910 вони володіли четвертою частиною світових ресурсів, то яка частина цих ресурсів зараз у їх руках.

Достатньо було лиш цього інструменту, щоб заволодіти контролем над усіма аспектами.

«Хто володіє інформацією, той володіє світом».

Вони володіють основними ЗМІ у Світі, Інформаційними агентствами.

Вони створюють суспільну думку, нав’язують свою точку зору, через фільми, телепередачі вони створюють цінності, які потрібні, щоб ця система залишалась життєспроможною.

І політики змушені грати під їхню дутку, точніше в іншому випадку вони просто не зможуть бути політиками.

Думаю не важко зрозуміти, що володіючи основними ЗМІ, саме ти вирішуєш, про кого знатимуть виборці, а хто залишиться не почутим і як дискредитувати і виключити з гри непокірних.

В результаті лідери націй - це всього лише наймані менеджери, завданням яких відстоювати інтереси тих, хто їх працевлаштував.

В руках еліт все міцнішає контроль над енергетичними ресурсами, їжею, водою, охороною здоров’я та інформацією у усьому світі.

Крім того, при необхідності уряд США завжди може зайняти у ФРС, наприклад, $ 5 трлн на маленьку переможну війну на Близькому Сході, але ця війна буде тільки тоді, коли їх інтереси збігаються, точніше вона буде заради їх інтресів. І сьогодні борг США зростає в геометричній прогресії. На Манхетенні розміщенне табло, де в режимі реального часу відображаються ці фантастичні цифри трильйонів доларів.

Потрібно розуміти, що взагалі ця система не піддається ніякому здоровому глузду. Замість того, що самостійно друкувати свої гроші, уряди країн по всьому світу повинні брати його в борг. Борг, який вони не зможуть повернути. Фінансові еліти не створюють цінності, але управляють джерелом грошей. 

А що таке гроші - це кров, яка необхідна для функціонування фінансового організму. Уявіть собі хтось ззовні, в любий момент, може перекрити краник і зупинити потік крові в Вашому тілі. Ви будете в повній владі цього «хтось».

І на сьогоднішній день ми маємо справу з пірамідальною формою.

Люди ведуть своє життя на нищому рівні, над ними знаходиться правління країни, люди, яким належить монопольна влада, за допомогою якої вони збирають податки і управляють, хочуть люди цього чи ні. На наступному рівні знаходяться корпорації (в випадку нашої країни «олігархи»), саме вони створюють і контролюють правління, для того, щоб получити ресурси і контролювати ринки, їм необхідний доступ до дешевих грошей. Крупні гравці отримують кредити по спеціальних умовах в великих банках. Це означає, що ті, хто контролює головні банки) в кінцевому рахунку контролюють усе.

ЗАГАРБАННЯ КРАЇНИ

На міжнародному рівні банкіри використовують систему Світового Банку і Міжнародного Валютного Фонду, щоб наживатись на ресурсах країн, яким вони видають кредити, щоб їх обанкротити та збільшувати зону свого впливу.

Коли гроші нічого не варті для тих, хто дає їх у борг, схема встановлення влади над світом відразу змінюється. Якщо хтось створює гроші з повітря, то основним способом підкорення світу стає зовсім не війна, а видача грошей у борг.

А військова сила тепер потрібна лише для залякування тих, хто брати в борг не бажає.

Починається загарбання країни з промивки мізків його населенню. Щоб ніхто нічого не помітив. Щоб у всіх була ілюзія, що країна рухається до процвітання, що все правильно. Як це забезпечити?

Через ЗМІ.

Саме тому першою вимогою є «свобода слова». Забезпечити свободу промивання мізків населенню країни. 

Другим обов'язковим етапом загарбання країни є навіювання людям простої думки: державна власність - це не потрібно, погано і неефективно. А значить, її обов'язково потрібно терміново віддати в приватні руки. Починається приватизація, в ході якої держава, тобто народ, позбавляється своєї власності на засоби виробництва.

Третій етап - видати в кредит гроші своїм ставленикам, які купують ласі шматки держвласності. Їх ми називаємо «олігархами». Так спочатку це були випадкові люди, які «добивались успіху, як могли». Але система руху капіталу влаштована таким чином, що ти не можеш бути повністю незалежним, ти залежний від кредитів, від замовлень, тому на певному етапі змушений реалізовувати геополітичні плани «наднаціонального капіталу». 

І найцікавіше. Які підприємства приватизують в першу чергу? Логічно припустити, що це мали б бути, перш за все, збиткові. Тобто держава позбавляється від баласту. Нічого подібного - першими йдуть в «ефективні приватні руки» найприбутковіші сектори економіки . 

Що в результаті? Держава, позбувшись підприємств, які раніше наповнювали бюджет, стає вкрай залежною від оподаткування. Податки починають рости і душити дрібний і середній бізнес. Розвиток економіки йде повільно або зовсім припиняється.

Одночасно з цим держава починає відчувати колосальні труднощі з покриттям своїх витрат. Адже раніше до бюджету йшли доходи від діяльності стратегічних державних підприємств, а тепер туди йдуть тільки податки. 

Тобто - тільки частина від того, що потрапляло до бюджету раніше. Грошей у бюджеті мало, а значить, і немає можливості не тільки платити пенсії та допомоги, але немає можливості будувати дороги і здійснювати розвиток економіки.

Держава виявляється не в змозі кредитувати свою промисловість. Оскільки однією з перших реформ держави є створення Центрального Банку (інститут і організація, якого нав’язана банкірами) і тільки він має право створювати гроші за Конституцією. І відповідно до Закону Центральний Банк не має права кредитувати уряд своєї країни, але натомість має право кредитувати уряд США, купуючи їхні боргові папери. У підсумку грошей у держави немає, і вона згортає всі кредитні програми своєї економіки - як держсектора, так і приватного сектора.

Але без кредитних ресурсів нічого серйозного в економіці побудувати не можна. І тут на допомогу приходять західні банки. Включені в єдину систему з ФРС і саме іноземні фінансові інститути починають давати кредити державі і приватному сектору. Це практично завершальний етап.

І наголошую ще раз: роль ЗМІ (які належать тим же ставленикам еліти «олігархам») велика на всіх етапах. Адже потрібно продовжувати пудрити мізки цілому народу, по суті, цілій планеті. Потрібно пояснювати правильність вкладення грошей в облігації США. Говорити, що все правильно, що все вірно, незважаючи на те, що все більшість людей розуміє, що відбувається щось дивне. Адже абсурдність ситуації зрозуміти нескладно. Під який відсоток Центральні Банки у сього світу кредитують США? У середньому - 1,5%. Це означає, що золотовалютні резерви більшості країн віддані в борг Штатам під цей мізерний відсоток. Гроші йдуть на зберігання, а повертаються назад у країну у вигляді кредитів, але вже під зовсім інший відсоток. 

У результаті країна стає боржником .

Адже з країни йдуть не тільки гроші із золотовалютних резервів. Туди йдуть і гроші великого бізнесу. Крупний бізнес країни обов'язково належать компаніям, зареєстрованим в офшорах. Рано чи пізно великі підприємства переходять під контроль корпорацій еліти. По-іншому вижити просто неможливо. Хочеш отримати кредит під мінімальний відсоток? Стань резидентом - переведи бізнес на офшор. Не захочеш - бізнес буде поглинений або зруйнований. Або олігарх стає членом олігархічної еліти, і буде грати за їхніми правилами, або його плавно і м'яко ( а найголовніше непомітно для ЗМІ ) виведуть з гри.

Інвестиції в країну - це також форма загарбання. Раніше країна сама могла побудувати завод , і їй потрібно було тільки купити технології за кордоном. Тепер - їй потрібні гроші, щоб просто цей завод побудувати. І ці гроші, які раніше країна створювала сама, емітуючи національну валюту, сьогодні вона може отримати, тільки зазиваючи «інвесторів» Що в підсумку також призведе до витікання грошей за кордон .

Туди ж - в офшори піде і прибуток від роботи підприємств. 

Система побудована так , що всі гроші ПОВИННІ йти до компаній еліти, і повертатися назад тільки у вигляді кредитів, посилюючи боргове загарбання країни.

Наступний етап - штучний обвал економіки, так звана «економічна криза ». Робиться воно з однією метою - створити ситуацію, при якій країни – боржники не зможуть віддати борг. Принцип будь-якої кризи простий - новий кредит кредитор не дає, а старий повернути вимагає. І все. Була ваша промисловість і ваша країна - стала нашою. «Допомагати» заплутатися у боргах державі , прийдуть інші «кредитори» - МВФ і МБРР. Не можете віддати борг? Розмістіть наші військові бази. Підтримуйте політику США і Великобританії, голосуйте в ООН як потрібно нам,посилайте своїх солдат, куди скажуть, хоч в Афганістан, хоч в Ірак з боротьбою з так званим тероризмом, який ними ж організований. Образ ворога, яким прикриваються для того, щоб тримати людей в страху, обмежувати їх права і виправдати війни. 

І розвивайте «демократію» у себе. Тобто не заважайте нашим підконтрольним ЗМІ промивати мізки народу і далі

Якщо ж вони відчувають супротив, в крайніх випадках посилаються війська. Ось так і побудована ця імперія. І в цьому її різниця від інших, які створювались у світі шляхом захоплення чужих земель.

По такій схемі збагачуються їхні корпорації і декілька сімей еліт цих країн, в той час як основна маса населення залишалась такою ж бідною.

Потрібно розуміти - гроші, які даються у борг, не варті нічого. Це нулики в комп'ютері, не забезпечені нічим.

Нічим крім потужної армії, потужних ЗМІ і зграї «захисників прав людини», справжньою метою яких є відстоювання прав банкірів, що створюють гроші, підпорядковувати собі весь світ.

Ось так і поневолюють країни. Скрізь схема однакова, у всіх кінцях планети.

Починається все зі свободи слова, а закінчується втратою суверенітету.

Створюється дійсно світова імперія, при чому це вперше в історії, коли вона створюється, в основному, не воєнним шляхом.

Очевидно, що здатність Штатів в останні 5 років задавати стандарти зменшилася. В ідеологічному плані американська модель втрачає привабливість. Розвиток руху Occupy Wall – Street (люди уже розуміють, до кого справді потрібно виставляти претензії) показує, що самі американці вже не задоволені дисбалансами, які склалися в Штатах.

Вони не можуть проектувати свій успіх, не можуть проектувати свою «американську мрію» так само успішно, як це робили раніше. Але до того моменту, поки долар буде залишатися основним платіжним інструментом, Штати матимуть колосальну перевагу над усіма конкурентами. Відповідно, вони будуть робити все, щоб цю перевагу зберегти.

Ми бачимо, як вони абсолютно безжалісно ставлять на коліна зону євро, завдяки діям рейтингових агентств, спекулянтів, своїх сателітів в особі Британії, яка була з самого початку троянським конем і грає одну з провідних ролей у підриві єврозони. Зрештою світ втягнуто в масштабні валютні війни, що відображає зміну балансу сил в глобальній економіці. Робиться це з однієї простої причини: зараз настав момент, коли кожен грає сам за себе. Якщо рятувати всіх, то в кінцевому підсумку потонуть всі. 

Друга складова - збройні сили. Сьогодні США ретельно культивують військову міць, щорічно витрачаючи на свої збройні сили більше, ніж десять наступних військових держав разом узяті.

КИТАЙ

Сьогодні за всіма ознаками перспективним гегемоном є Китай, але, і як Німеччина на початку минулого століття, він тільки має ознаки і потенціал вийти на цю позицію. Однак на сьогоднішньому етапі Китай гегемоном не є. Так, він сконцентрував на своїй території виробництво, перетворившись на "світову фабрику". Наприклад, всіма улюблені німецькі авто бренди фактично зроблені в Китаї.

Втім, у Китаю є маса проблем:

1. Він не має глобальної ідеології.

2. У Китаю немає поки глобальної валюти . 

3. У КНР також ще немає переваги у військовій сфері , хоча вони намагаються зараз її розвинути, але Штати в рази випереджають їх.

4. Надмірна залежність від зовнішніх ринків.

Тому Китай, звичайно претендує на гегемонію, але веде свою політику не агресивно, не входячи в прямі конфлікти з США. Занадто багато викликів потрібно йому подолати, щоб вийти в цю позицію. 

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ.

Європа перебуває в черговій кризі. Криза єврозони, накладається на управлінську кризу, етнічну, расові проблеми, які ускладнюють здатність Європи виступити з консолідованою позицією. Європа, пробує грати в свою гру. Зокрема, потуги Німеччини, загравання Меркель з Путіним. Але очевидно, що здебільшого йде на поводу з США і не вступає з яскраво помітно прямим протистоянням їх політиці.

РОСІЯ

Росія займає проміжне положення, на сьогоднішній день також пробує грати свою гру. На відміну від України, сценарій західних фінансових еліт, був трохи відкоректований. Єльцин, який був повністю під контролем місцевої олігархії реалізовував поставлені перед ним задачі. Така ж доля мала спіткати Путіна. Але «компанія» трохи помилилась з кандидатурою. Заручившись підтримкою спецслужб, Вован пішов війною проти своїх же спонсорів. Віджав центральні телеканали в Гусовського, посадив Ходорковського, який планував продати ЮКОС «Заходу» і випер з країни Березовського.

Він спробував реалізувати ще один крок, який би дозволив йому повністю вийти з системи. Однією з перших його ініціатив, був проект закону, який би націоналізував Центральний Банк Росії і повернув державі самостійний контроль над випуском рубля. Але цього він так і не зробив. Напевне, знав, що це був би крок, який би потягнув за собою військовий конфлікт.

Тобто російський лідер частково незалежний, оскільки, все-рівно, Росія знаходиться в нав’язаній фінансовій системі. І для того, щоб підтримувати «могутність» Росії змушений активно продавати ресурси країни. Якби не багатства надер, його країна погрузла б в боргах так само, як і Україна.

Росія володіє двома критично важливими факторами: ядерними силами, здатними змінити хід війни в будь-якому напрямку і ресурсами, що представляють інтерес для кожної з сторін, претендуючи на гегемонію. Позиція Росії вирішує принциповий результат боротьби. І Путін часто дозволяє собі грати на межі фолу з «фінансовими елітами».

СИСТЕМНА ГЛОБАЛЬНА КРИЗА У СВІТІ

Ми з Вами живемо в унікальну епоху. Ця унікальність полягає в тому, що вперше в історії людства ми підійшли до глобальної кризи, в яку втягнуті всі континенти, всі території, все населення, і задіяні всі ресурси.

На порядку стоїть питання, як далі людство має вийти з цієї ситуації, за допомогою яких інституційних форм, інституційних інструментів, за допомогою якого ресурсу стабілізувати ситуацію, щоб вийти з нього з мінімальними втратами і створити світоустрій, який буде більшою мірою відображати інтереси більшості населення планети. Навіть, якщо і не більшості, то буде хоча б забезпечувати умовно задовільне стабільне існування.

Існує декілька причин, через які звичний для нас світ зникне протягом найближчих 20-30 років.

Перша причина - це економічна пастка капіталізму. Очевидно, що сьогодні він у глибокій кризі. Можливо, капіталізм відродиться в новій формі, наприклад, "екологічного капіталізму", коли наприклад ліс, будуть розглядатися як пріоритет необхідний для підтримки глобального балансу. Суть в тому, що існуюча модель капіталізму дійшла до своєї природньої межі відразу в декількох аспектах. Ми маємо кризу перевиробництва, перенаселення, екологічну кризу, криза управління. Співтовариство земної кулі сьогодні знаходиться в такій ситуації, коли вона нагадує велику комуналку, розділену перегородками у вигляді національних держав. Ці перегородки заважають пересуванню капіталу, міграційних потоків, сировини і так далі. Найголовніше, вони заважають зрозуміти, де є якісь дисбаланси. Тому ключове питання кризи, яка зараз розгортається - це питання зняття цих перегородок, щоб можна було вибудувати модель, що дозволяє ефективно розпоряджатися ресурсами і знімати з порядку денного ті загрози, які сьогодні спостерігаються.

Потрібно розуміти, що в світі зараз не йде гармонійний діалог по врегулюванню цих питань. Кожен гравець максимально прагматично відстоює свої інтереси в боротьбі за ресурси. Йдуть жорсткі протистояння. Це, навіть, можна назвати Третьою Світовою війною. Тільки війна ведеться нестандартним способом. Війни йдуть за контроль над ресурсами, на розпалення регіональних конфліктів, які покликані послабити геополітичного противника.

І треба розуміти , що Гравці в сучасному світі не є «противниками» в сенсі бажання розбомбити один одного або зчепитися в смертельній сутичці до останньої краплі крові. Боротьба між ними йде за контроль над ресурсами. При цьому безпосередній контроль над територією часто і не потрібен. Боротьба йде по всьому світу. Причому одні й ті ж, в один і той же час, можуть бути і «союзниками» проти інших Гравців і «противниками» один одному в інших регіонах планети. 

Плюс до цього існують Великі Клуби типу G8, G20 (розширений формат за рахунок менш значущих Гравців ) різні блоки і т.д. Де всі світові Гравці виробляють загальні правила в поведінці між собою. А головне - загальні правила по своїм взаєминам до всього іншого світу. Внаслідок цього відбуваються парадоксальні для звичайного громадянина будь-якої країни домовленості між США і Росією, США і Китаєм і т.д., типу розміну інтересами в різних регіонах.

ЗМІ

Треба прийняти та утримувати в своїй свідомості той факт, що ЗМІ належать конкретним людям.

Інформаційне агентство «Українські новини», "Інтер", "Інтер+", НТН,

- UA Inter Media Group в особі Дмитра Фірташа і С.Льовочкіна.

Інформаційне агентство «УНІАН», 1 +1 , ТЕТ , 2 +2, ПлюсПлюс - Ігор Коломойський 

Новий канал , СТБ , ICTV, М1, М2, Факты, QTV - Віктор Пінчук

Україна, Сегодня Мультмедиа - Ринат Ахметов.

5 -й канал - Петро Порошенко 

TVi- Альтман А. (бізнесмен США)

«Українська Правда» - Олена Притула

Перевагу в формуванні суспільної думки мають Коломойський, Фірташ, Пінчук, Порошенко та Ахметов.

Якщо Ви думаєте, що ці люди не використовують ці ресурси, щоб сформувати «правильну» суспільну думку, задля власних інтересів, і тримати політиків під контролем, то не мені ставити Вам діагноз.

І тут потрібно розуміти, що це не означає, що всі журналісти «падлюки», які дурять свій народ.

Достатньо лише, щоб з правильною позицією був шеф-редактор, продюсер та директор телеканалу.

Саме вони приймають рішення, що випускати в ефір новин, а що ні, які задачі поставити перед підлеглими, який сюжет вони повинні зняти, в кого взяти інтерв’ю, а кому відмовити, яких гостей запросити в студію. Насправді, це не так важко, як Вам здається. 

Невже не помітно, що кожен телевізійний канал, кожен інформаційний ресурс уже подає певну політичну позицію, а не ставить своєю ціллю просто об’єктивно описати ситуацію. За Вас роблять «потрібні» висновки, а не надають Вам повну об’єктивну інформацію, залишивши право за Вами ці висновки зробити.

І відповідно до політики каналу підбираються журналісти. Вони можуть, навіть, не знати, що канал працює в певному «напрямі», просто їхня політична позиція та світогляд прийнятний. 

Не хочу нікого образити, але давайте будемо об’єктивні, що у нас дуже мало професійних журналістів. Я не говорю про вміння писати, красиво говорити і бути привабливим на екрані. Все це, на мою думку, присутнє. Я про інше. Журналісти, в більшості своїй, не дуже розбираються ні в економіці, ні в юриспруденції, ні в питанні геополітики. Вони такі ж пересічні громадяни моєї країни, тільки в їхніх руках мікрофон, на них направлена камера і вони висловлюють своє суб’єктивне бачення ситуації. Це б нічого, але цю суб’єктивну позицію почує 5000000 населення, які не привикли критично оцінювати ситуацію, а просто переймають цю суб’єктивну позицію і сприймають її, як свою власну.

Схема проста

«Олігарх» - «шеф-редактор» - журналіст - 5000000 громадян

Також, як би це нам було неприємно чути, але часто, навіть, дуже часто, нам подають не тільки необ’єктивну інформацію, а взагалі неправдиву, перебільшену, видуману.

І треба розуміти, що більшість журналістів, які розповсюджує цю інформацію, можуть бути не в курсі цього.

Наприклад, розіграна (як в кіно) «правильна картинка» і знята на відео. Цю відео-картинку інформ-агенство подає в якості достовірної, а журналісти різноманітних телеканалів, виходячи з цього уже роблять свої сюжети.

І це не є нововведенням нашої журналістики. Історія та світовий досвід це підтверджує. Часто правда спливає через десятки років.

Рекомендую для перегляду фільм «Хвіст виляє собакою» 

http://www.ex.ua/2949225

В Голівуді деколи люблять закинути правду в трішки перебільшеному варіанті, щоб потім будь-які серйозні думки в цьому напрямі списувати на «хвору фантазію» глядачів після перегляду фільму.

ПОЛІТИКА. СИСТЕМА ВЛАДИ В УКРАЇНІ

Нам потрібно зрозуміти, що без дуже жорстких системних змін (які гегемон нам не дозволяє здійснити) у нас не буде так, як в США чи Європі. Оскільки ми живемо в різних системах координат-економічних, у нас різні ролі на карті світу. В них високі пенсії, соц. виплати, інвестиції в інфраструктуру, медицину, військовий сектор та розвиток економіки відображаються боргом в 17 трильйонів доларів. Цей борг значно відрізняється від нашого по своїй природі та наслідках.

Треба розуміти, що коли до влади приходить новий «лідер», не він призначає усі ключові фігури. Ці фігури визначають по своєрідних квотах, люди, які його до цієї влади привели. Діляться позиції Міністрів, Генпрокурора, Голови СБУ і т.д., і т.п. І тобі дозволено, лише в певних межах контролювати їх роботу. Вийдеш з під контролю, через ЗМІ тебе «злиють». Тобто ми, наприклад, можемо критикувати президента, чому він не звільнить такого то Міністра, за «бєзпрєдєл і корупцію», а він цього зробити не має права, хоча, можливо, і хотів би, бо Міністр може грати свою гру, яка не збігається з інтересами президента. Відбуваються постійні закулісні війни на межі фолу.

Треба прийняти той факт, що системні зміни можуть відбутись, лише з консолідованої згоди «спонсорів і влади, і опозиції».

Люди, які приходять в політику, з часом всі ці розклади чудово розуміють і їм залишається, або стати частинкою системи, або покинути її. Ти можеш залишатись повністю чесним, але, зазвичай, вони приймають рішення подбати хоча б про свої інтереси. Тим більше «чесних» в цій системі на довго не затримують. 

В «лідери», зазвичай обираються люди жадні до влади, розкоші та багатства. Це вигідно для існуючої системи, оскільки показуючи Межигір’я, особняки в Карпатах, на березі Криму, золоті унітази та розкіш «знаті» дуже легко підтримувати, невдоволення до влади і в потрібний момент використати ці невдоволення підігріваючи настрої людей. 

Насправді, всі ці речі, звичайно, неприємні, але вони не визначальні в побудові добробуту країни. Є набагато важливіші нюанси, на які варто звернути увагу – це саме системні зміни.

Що в такому випадку являє собою вертикаль влади? Це бізнес структура вищого порядку, в якій для того, щоб залишитись, є один варіант - стати її елементом і працювати по правилах. Вклинитись в потік ресурсів знизу в гору і отримати свій шматок пирога. Інших варіантів просто не має. І система залишається, і залишиться незмінною. Ми шукаємо порятунку в нових обличчях, покладаємо надію на героя, на нові структури. І не розуміємо, що в цій системі герой, просто не може з’явитись.

І обличчя гравців тут не грають ролей. Всі потуги опозиції покликані помінятись місцями з владою. Але зауважте, що ці люди стали опозицією, бо їм дозволили нею стати. Не домовившись з «мішками грошей», Ви просто про них не почули б і не знали про їх існування. Опозиція стає владою, влада стає опозицію, міняються покоління, проходять десятки років, а в результаті не тільки нічого не міняється, а «пилосос» включається все на більшу потужність. Машини з мішками грошей їдуть з структур найнищого порядку, в структури середнього порядку, з структур середнього порядку їдуть на вищі і т.д. 

Така система підтримується, оскільки за 20 років «фінансова еліта» так і не домовилась грати злагоджено. Час від часу, міняються місцями, хто контролює основний владний кістяк. І в ці моменти, діє правило «переможець отримує все». Саме тому, ми бачимо, що з кожним новим витком таких змін «бєспрєдєл» і бажання урвати тільки зростає. Оскільки в такій запеклій боротьбі використовуються по максимуму той період, поки опоненти не зіграють в свою гру і не прийдеться посунутись.

Вони постійно ведуть між собою війни, пішаками в яких є політики найвищого рангу. Через це ми постійно бачимо жорсткі неконструктивні протистояння між владою та опозицією. Ми бачимо, як грають на протиріччях держави. Як ділять на Схід і на Захід, піднімають мовні та інші питання. Шукаються гарячі точки, щоб надавити і похитнути моноліт. Постійний пошук речей, які можуть нашкодити супротивнику. І роблять це всіма доступними та недоступними способами та ресурсами. А страждаємо ми та цілісність України. Звичайно, їх стратегія недалекоглядна, навіть, лише з точки зору бізнес інтересів. Врешті решт, закріпіть за собою ресурси, припиніть міжусобний «дєрєбан», вводьте правила гри і розвивайте економіку. Так, норма прибутку буде меншою, але і ризики будуть меншими. З одного боку, здавалось вони б мали уже прийти спільно до такого рішення. Але треба не забувати, що вони не такі вже й незалежні, як нам здається. Якщо вивчити рух капіталу, можна зрозуміти, що вони дуже залежні від капіталів наднаціонального порядку, від кредитів, від замовлень і т.д., тому, швидше за все, і реалізовують геополітичні завдання.

ДЕФОЛТ УКРАЇНИ

Згадаємо цю схему захоплення країни яку описував раніше, а тепер як кальку спів ставимо її з історією подій в Україні з часу незалежності.

Як це не прикро визнавати, але ми входимо в завершальну стадію. І, щоб бути об’єктивним виною цьому не є безпосередньо Янукович і його «Сім’я». Вони, звичайно,також внесли свою лепту, але по більшій мірі, їм просто не пощастило, що саме на їх історії припала розв’язка.

Вина ( а по оцінці наднаціональних еліт заслуга) лежить на всій зв’язці «олігархічної еліти» нашої країни та політиків, які боялись іти в протиріччя з своїми спонсорами.

МОВА ЦИФР (не забуваємо, що це нав’язана система і ми стали її заручниками)

Надалі використаю дані, які Святослав Швецов подав у форматі дуже ґрунтовного аналізу і сформував це у своїй статті:

«Як США, Росія, Європа і Китай ділять тушу України?».

«На даний момент структура зовнішнього держ. боргу України за держателям виглядає так.

Основними власниками українських облігацій є американські банки і американський фонд Franklin Templeton. Останній також відомий скупкою зобов'язань перед дефолтних країн і потім вибиванням активів за борги. Причому в жорсткій формі. Так, наприклад, цей же фонд скупив більшу частину аргентинських держ. облігацій перед дефолтом Аргентини на початку 2000 -х. Крім цього США є основним пайовиком МВФ і МБРР (Міжнародного банку реконструкції та розвитку). 

В сукупності США належить приблизно 80-81 % зовнішнього боргу України. Росія тримає 6,5 %, Європа і Китай по 4,3 %.

Тепер додамо сюди 15 млрд. $ зобов'язань Росії з викупу українських облігацій у 2013-2014 роках. І як ми можемо бачити, Росія стає значним, але не першим держателем держ. боргу України. Більше половини зовнішнього держ. боргу знаходиться під управлінням США.

Для чого потрібні 15 млрд. $ Януковичу? Та ще й так терміново. Поточне економічне становище країни вимагає від її керівництва зовнішніх ресурсів для «підтримки штанів». Вже до кінця цього року або до початку наступного Україна опинилася перед реальною загрозою дефолту.

Наступного року Україні необхідно виплатити 6,3 млрд. $ тільки за зовнішнім держ. боргом. Вже цього року на 1 листопада дефіцит держбюджету склав 5 млрд. $. А до кінця року перевищить 6 млрд. $. Борг «Нафтогазу» за постачання газу становить 0,8 млрд. $ на поточний момент. 

Анонсований проект Бюджету- 2014 складений з дефіцитом майже 7 млрд. $. ВВП України в 2013 - му році в кращому випадку буде з нульовим приростом до ВВП 2012 - го року. Плюс ще й виплати за внутрішнім держ. позиками (ОВДП). ЗВР України на 1 грудня 2013 складають 18,8 млрд.$ 

З яких оперативних ЗВР («живих» грошей) трохи більше 3 млрд.$ І 1,8 млрд. $ у золоті (http://index.minfin.com.ua/index/assets/ - дані по мінфіну ще на 01.11.13 ). 

Все інше - це цінні папери американських держ. і фін. установ. Які можна оперативно продати тільки з істотним дисконтом. І які американський уряд і банки абсолютно не прагне викуповувати «раніше терміну».

З урахуванням того, що імпорт в Україну перевищує експорт з 2006 - го року (!). 

Збільшенню ЗВР не допомагає навіть введена 50% на продаж експортної виручки НБУ. 

Мало того, не врятує навіть 100% на продаж експортної виручки.

Тобто тільки за зовнішніми зобов'язаннями у 2014 році Україна повинна виплатити 7,2 млрд.$. Погасити дефіцит бюджету - 2013 в 6 млрд. $. 

Крім дефіциту бюджету - 2014 і внутрішнього держ. боргу, який ще більше зовнішнього. 

Таких грошей у України немає. Країна - банкрут. 

Спроби ввести векселя, реквізувати валютні депозити населення в банках, відпустити курс гривні повністю руйнують і зупиняють економіку. І, відповідно, зводять до нуля надії Януковича бути обраним на другий термін. У даній ситуації Янукович неминуче повинен був піти по світу з простягнутою рукою.

Однак, жебракам кредитів не дають. Гроші дають тим, хто їх може повернути. Якщо боржник повернути гроші не може, то він розплачується своїми активами. Крім цього, чим менш платоспроможний боржник, тим у більш гірші умови він ставиться для отримання нових кредитів. Це добре видно на зростанні відсотка прибутковості українських єврооблігацій в останні два роки і зниження кредитного рейтингу країни (на даний момент «В- » навіть з урахуванням російських 15 млрд. $).

Януковичу гроші потрібні були відразу і за українськими мірками - багато. Що і хто пропонував?

МВФ - гроші в обмін на жорстку лібералізацію економіки. Прийняття цих умов вело до серйозних соціальних ризиків.

ЄС пропонував не свої гроші, а «сприяння» в отриманні кредиту МВФ в обмін на часткове відкриття українського ринку і часткове реформування політичної системи України за європейським зразком.

Росія пропонувала гроші в обмін на вступ до МС. Що в перспективі спричиняло втрату активів. Спочатку залишків держ. власності, а потім і віджим і у інших українських гравців.

Не секрет, що на протязі цього року КМУ і Янукович робили спроби "зібрати" потрібні суми з українських Фінансово-промислових груп. То під виглядом внутрішніх валютних ОВДП, то іншими, не цілком «офіційними» способами. Це викликало серйозне відторгнення серед їх власників. І це при тому, що самі ж українські олігархи породили як Януковича разом з усією українською псевдоелітою, так і ту систему «економіки», яка привела країну до краху. Але грошей так і не дали.

Українське керівництво змушене погоджуватися на ті умови, які їм пропонують їх кредитори. Але при власному самозбереженні. У підсумку, Україна втратила свою суб'єктність у міжнародній політиці і перетворилася на об'єкт.

І тут країну «врятувало» (тимчасово!) те, що вона перебуває у сфері інтересів відразу декількох геополітичних Гравців - США, Росія та ЄС (а конкретно - Німеччини). У кожного з яких були свої економічні та геополітичні інтереси на Україну. Трохи пізніше сюди приєднався Китай. Абсолютно зрозуміло, що дефолтну країну «просто так» кредитувати ніхто не буде навіть під найвищі відсотки. 

Добреньких в геополітиці не існує. 

Також в геополітиці не існує ідеологій типу «американська мрія », «російський світ» або «єдина Європа». Все це інформаційна заставка перед очима звичайних громадян. І не тільки нашої країни. Насправді є економічні та геополітичні інтереси гравців. Тому, по-перше необхідно розглядати боротьбу Гравців за Україну з економічної точки зору; а по-друге - враховувати процеси не тільки в Україні, а й в усьому світі.

Тут доречна така аналогія. Уявіть собі, що в якомусь районі міста існує банда гопників. Вона грабує магазини, перехожих, іноді може і вбити когось. При цьому в банді існує постійна конкуренція за лідерство. У банду приймають нових членів і викидають старих за порушення правил банди чи бійців, які втратили силу і хватку. У цій банді є свої міні - спілки та міні - ворожнеча. Причому вони часто розпадаються і формуються заново в іншій конфігурації. Банда складається з людей різних кольорів шкіри, віросповідань і т.д. Головна мета банди - грабіж жителів району. Серед яких теж є більш-менш багаті, неадекватні - відморозки з яких і взяти нічого (наприклад, КНДР) і т.д. Так дуже спрощено можна уявити собі Клуб Великих Гравців і взаємини між ними).

Але повернемося до України. Янукович і Ко отримали можливість вибирати - кому продатися вигідніше. Судячи з усього, пошук «покупців» йшов одразу в декількох напрямках - ЄС, МВФ, Росія і Китай. США (МВФ) не поспішав надавати допомогу. Їм і так належить приблизно 80% боргу країни. Затягування переговорів між МВФ і Україною і нереальні для українського керівництва умови вели країну до дефолту. Де США отримував «право першої ночі» в розподілі активів за борги. Росія хотіла конкретних пропозицій і кроків з боку України - ТС і гарантії отримання потрібних Росії (Путіну та російському олігархічному кооперативу) підприємств. А це не дуже подобається ні Януковичу, ні вітчизняним ФПГ. Китай надав навесні цього року цільовий кредит у 1,5 млрд. $ (Під реконструкцію ТЕС і перепрофілювання їх під вугілля) і не особливо прагнув кредитні програми розширювати. Оскільки, має досить слабкі позиції в контролі над українським боргом і українською економікою.

І тут у гру втручається Європа. Взагалі активне просування ЄС в Україні з боку Брюсселя наводить на думки про те, що від України Брюссель (в першу чергу Берлін) вимагав не лише «політичної лояльності» (сама по собі Асоціація ніяких особливих економічних преференцій ні для Європи, ні для України не несе), а й деяких економічних вимог у вигляді європейських інвестицій у конкретні проекти. Наприкінці листопада 2013 року, Україна підписала угоду з італійською нафтогазовою компанією Eni і французькою Електрісіті де Франс (EDF) з видобутку вуглеводнів. Ні для кого не є секретом інтерес Німеччини до контролю, хоча б часткового, української ГТС. Великий інтерес Польщі до с/г сектору України. Є зацікавленість інших членів ЄС до різних сировинних галузей економіки нашої країни. Але ЄС «загралася» з Україною в політику. Замість того, щоб запропонувати гроші (кредити або викуп єврооблігацій) в обмін на активи або інвестиції Брюссель став розмовляти з Януковичем малозрозумілою для того мовою «гроші в обмін на політ. реформи і європейські цінності». Останні незрозумілі для всієї української псевдо еліти, включаючи опозиційну її частина, а отже - небезпечні (що безсумнівно так і є). Простіше кажучи, Брюссель і Берлін в певний момент поскупилися. Максимум що вони обіцяли Януковичу - це «сприяння в отриманні кредити МВФ». Виглядає це дещо не по європейському, а, гм, «по єврейськи » (відразу скажу, що нічого не маю проти самих євреїв). По суті, Брюссель/Берлін обіцяли чужі гроші. Та ще й без твердої гарантії їх отримання.

Логічно, що Януковича це не влаштовувало. І він погоджується на умови Путіна, який надає 15 млрд. $ У перебігу трохи більше року. У даному випадку знімаю капелюха перед Путіним. Людина витримав час і вичавив із ситуації по максимуму. Цілком даремно говорять і пишуть, що ці гроші «втрачені» для Росії. Якщо бути точним, то для Росії ці гроші може і будуть втрачені. Але для Путіна і російських олігархів - ні. Ще раз зверну увагу, що ці 15 млрд.$ не кредит, а зобов'язання по викупу українських єврооблігацій. А це гарантії повернення у вигляді активів. Причому саме тих активів, які потрібні Путіну і Ко. Ці активи вже, фактично озвучені. У першу чергу це підприємства колишнього радянського ВПК , які зараз практично не працюють - Південмаш, з-д ім. Антонова з-д ім. Малишева, суднобудівні верфі в Миколаєві і т.д. Також Україні надана істотна знижка на газ. Тільки треба розуміти, що Путін і «Газпром» нічого просто так дарувати нікому не будуть. Знижка на газ надається для підтримки в робочому стані своїх же в майбутньому підприємств.

Чому я пишу про неминучість порівняно чесного відбирання активів у України? Тому що 15 млрд. $ Вистачить Януковичу максимум на 2 - 2,5 року. Навіть, з урахуванням знижки на газ, збільшення торгового обороту з Росією і т. д ( платіжний баланс з Росією у України все одно буде серйозно негативним). Це у випадку, якщо дефіцит бюджету 2014 (за проектом 60 млрд. грн. ) і 2015 вдасться закривати ОВДП та іншими гривневими інструментами. Якщо доведеться витрачати гроші не тільки на зовнішні виплати, а й на покриття соціальних та інших витрат бюджету, то цих грошей вистачить якраз провести вибори 2015 року. А потім все - гроші закінчилися. Віддавати російський займ треба з грудня 2015-го. Це не рахуючи всіх інших виплат за зовнішніми боргами. І доведеться або брати десь ще, але ніхто не дасть, або віддавати активами. І не тільки Росії. А ще й США і трошки іншим кредиторам.

Давайте подивимося на позиції США в економіці України (не рахуючи кредити). Цього року підписані контракти з «Шелл » і « Шеврон» на видобуток в Україні сланцевого газу. Тільки «Шеврон » і лише в геологорозвідку планує витратити 350 млн. $ . «Шеврон» і «Шелл» планують добувати в Україні на двох 18-20 млрд. кубометрів на рік. Дуже великий інтерес американські фонди виявляють до сільському господарству в Україні. Але поки - тільки невеликі вкладення. Шість найбільших інвесторів (Маккензі Cundill Фонд відновлення, FIM Україна, Темплтон Frontier Markets Fund і Templeton Східна Європа фонд, Селігсон & Co Росії процвітання, Allianze RCM БРІК Зірки фонд) прямих інвестицій внесли тільки на 130 млн. $ .

Але основні вкладення американських фондів і банків - це держ. облігації України (євробонди). Яких вони викупили на суму близько 17 млрд. $.

А що ж Китай? З цією східною країною ситуація ще цікавіша. Так, власне кредитів Китай дав Україні порівняно небагато - 1,5 млрд.$ . Але 7-8 грудня Янукович в Пекіні підписав низку грандіозних, для України, інфраструктурних проектів. І найважливішим з них є створення Кримської вільної економічної зони. У цю звичну, але призабуту, для нас назву Китай анонсував інвестиції в 30 млрд.$. 

Видно, що гроші за мірками країни величезні. Але найбільш важливо - у що саме Китай буде вкладати ці гроші.

Будівництво глибоководного порту для кораблів з ​​осадкою 22-25 м. Таких портів в Чорноморському басейні немає. Офіційно озвучується, що це для скорочення шляху китайських товарів в ЄС. Викликає сумніви, тому що, такі порти є в Пірреях ( Греція ), Марсель ( Франція ), італійські порти. Де до ЄС набагато ближче. Також немає жодного наміру будувати і розвивати транспортну інфраструктуру з Криму до західних кордонів України. Адже існуючі авто - і ж/д дороги просто не впораються з колосальним товаропотоком .

Ясність приходить, коли бачиш анонсоване Китаєм будівництво терміналу по зрідженому газу і нафтоналивних терміналу в районі порту. А осадка кораблів 22-25 м. - це якраз танкери для перевезення нафти та скрапленого газу. Відомо, що Китай відчуває значну нестачу в енергоресурсах. Зараз більше половини імпортованої нафти Китай купує в Ірані. Саме з цим, насправді, пов'язані «наїзди» США на Іран. Китай хоче хеджувати ризики з поставки енергоносіїв і збільшити обсяги поставок. Чиї ж це будуть газ і нафту? Відповідь дуже проста, якщо згадати про оголошений в Москві будівництво мостового переходу через Керченської протоку. Під яким елементарно можна пустити і газо і нафтопровід. І додати сюди укладений у грудні 2013 - го року договір між Китаєм і Росією про постачання газу в Китай. Починаючи з 36 млрд. куб. м. на рік і доводячи обсяги до 60 млрд. куб. м. на рік. Половина цього обсягу буде поставлятися «Західним шляхом». При цьому ціна на 1000 кубів хоч і не задекларовано, але відомо, що Росія вимагала 150 $, а Китай не давав більше 100 $. Тобто підсумкова ціна знаходиться десь в цій вилці. Тому слова Путіна про допомогу «братньої України» за ціною 268 $ за тисячу кубів із щоквартальним переглядом виглядають знущанням стосовно України. Газу ми беремо не менше. Кинути відгалуження від російської частини «Південного потоку» через Керч до Криму - достатньо просто (це поруч). Також Росія замовила у Миколаївського суднобудівного заводу споруду танкерів для перевезення зрідженого газу на суму в 4 млрд. $. Крім газової угоди Росія в цей же час уклала контракт і про постачання в Китай нафти (обсяги поставок і ціна невідомі). Чому такий порт не будують в самій Росії? Тому що це набагато складніше. Російські узбережжя - це або дрібне Азовське море, або скельні відроги гір. А порт у Криму буде будуватися методом викопування величезного котловану і запуску туди води. І інші менш значущі чинники.

Судячи з усього питання про проходження танкерами Босфору і Дарданелл вирішене. Інакше Китай не підписував би документи. Супертанкеру потім доведеться йти через Гібралтар і в обхід Африки. А танкери з осадкою до 20,1 м можуть проходити Суецьким каналом.

В комплексі до цього йдуть вже маса всіляких заводів і виробництв в Криму, які збираються побудувати китайці - рибоконсервний, судноремонтний і т.д. Вся пром. зона повинна бути розміром приблизно 200х100 км (20 тис. кв. км!). Від порту під Євпаторією, до Севастополя. Мимохідь співчуваю Криму. Китайці завжди найменше уваги звертали на екологію. Так що туристичного Криму у нас, схоже, більше не буде.

Схоже, що основним інтересом Росії в Україні на даний момент є саме логістика газу і нафти в Китай, а в перспективі і не тільки в Китай, через Крим. Це геополітичний інфраструктурний проект, здійснюваний спільно Росією та Китаєм. Виходячи з цього зрозуміло, що вже відлітаючи в Китай 7 грудня 2013, Янукович знав, що 17 грудня він підпише Московські угоди. Китайський і російський пакети угод з Україною дуже пов'язані між собою.

Отже, підіб'ємо підсумки.

Українська держава банкрут. Янукович шукав ресурс для продовження своєї влади в 2015 році. У результаті отримав його в Росії. Грошей країні вистачить максимум на 2 - 2,5 року. Після цього країна опиниться у ще більш гіршій ситуації, ніж до грудня 2013

Україна через своїх зовнішні борги і неможливість їх виплатити в найближчому майбутньому (2 роки - це не термін ) втратила свою суб'єктність на міжнародній арені і стрімко втрачає суб'єктність у внутрішній політиці. Оскільки борги України гарантовані активами, то ці активи в недалекому майбутньому перейдуть до кредиторів України. А ними є - США (основний кредитор ) і Росія. У меншій мірі ЄС і Китай. Але Китай йде у зв'язці з Росією завдяки геополітичному спільному з Росією інфраструктурного проекті в Криму.

У перебігу 2013 року, Україна підписала ряд документів, які відкривають країну для великих інфраструктурних проектів американськими та європейськими корпораціям. У першу чергу в сфері видобутку енергоресурсів. Також укладено інвестиційний проекти з Китаєм і Росією. Тільки обсяг інвестицій в Україну в найближчі роки сумарно повинен скласти мінімально 70 млрд.$. Що є колосальними грошима для країни.

До кінця 2013 року через загрозу дестабілізації України зовнішні Гравці розділили сфери впливу в економіці країни. Швидше за все це сталося шляхом змови між США, Росією і Китаєм. Оскільки США не пред'являє ніяких офіційних претензій до Росії і Китаю з питань їх грудневих угод з Україною. Однак, дана змова носить, швидше за все, якийсь тимчасовий характер і основна боротьба ще попереду. При цьому спільними зусиллями від українського пирога була відсунута Європа. У першу чергу Німеччина. На даний момент сфери розділу виглядають таким чином:

- США - видобуток енергоресурсів і потенційно отримання с/г землі в оплату боргів України;

- Росія - підприємства ВПК, які крім Росії нікому не потрібні (занадто застаріли ); поставки газу і нафти в Китай; ряд інфраструктурних проектів; потенційно - українська ГТС (перетин з інтересами ЄС);

- Китай - поставки енергоносіїв з Росії через кримський порт великий виробничий анклав у Східній Європі; потенційно - с/г землі (тут боротимуться з США і ЄС)

- Європа - хоч і не змогла на даний момент серйозно закріпитися в Україні, але буде намагатися це зробити в найближчому майбутньому. Проте - видобуток енергоресурсів (конфлікт інтересів з американськими корпораціями ); управління українською ГТС (конфлікт інтересів з Росією); с/г земля (конфлікт інтересів з США і Китаєм) .

Крім цього США явно не будуть задоволені російсько-китайським логістичним проектом поставок енергоресурсів в Китай через Крим.

Яким чином буде вестися боротьба?

Необхідно розуміти, що мінімум 70 млрд.$ прямих інвестицій плюс 52 млрд.$ зовнішнього боргу України (а це теж вкладення зовнішніх Гравців в Україну) - це гроші, які Гравці будуть захищати. Нікого не дивує, що при нашому вітчизняному інвестиційному кліматі в країну вкладають такі колосальні кошти? Це говорить тільки про одне - зовнішні Гравці форматуватимуть українську державу під свої цілі. У першу чергу це торкнеться українського політикуму. Я думаю, що вже в 2014 році нас очікує багато «несподіваних» змін - відхід «старих, вірних товаришів» від справ, поява нових осіб (можливо і партій) і т.д. Основна боротьба розгориться на виборах 2015 року. Зараз неможливо передбачити навіть основних кандидатів на президентську посаду. Не факт , що ними будуть Янукович і опо -трійка . І ті й інші показали повну нездатність в управлінні країною й утриманні її в стабільному стані. А саме це необхідно для захисту капіталів. Цілком можливо , що нас очікують і дострокові парламентські вибори, і повернення і зміна Конституції та багато інших веселих подій. США явно спробує видавити Росію і Китай з України (або обмежити їхні апетити ). Також реванш спробує взяти Європа (Німеччина).

Також «під роздачу» потрапляють українські ФПГ.

Вони самі за останні 15 років створили систему української держави, яка зжерла себе і почала їсти самих олігархів. Але тепер вітчизняні ФПГ будуть тим чи іншим чином вбудовані в бізнес-інтереси корпорацій зовнішніх Гравців. Самостійно ворушитися і проводити власну політику українським ФПГ не дадуть. Швидше за все, цей процес займе не один рік. Але він неминучий. Конкурентів ніхто не потерпить. А можливості вітчизняних ФПГ і ТНК непорівнянні. Причому «гри політикуму» в Україні будуть безпосередньо фінансуватися за рахунок українських ФПГ, але в інтересах зовнішніх Гравців. Які свої гроші на це особливо витрачати і не будуть. А навіщо? Якщо можна просто «напрягти» український великий бізнес».

МАЙДАН. СПОДІВАННЯ ТА «РОЖЕВІ МРІЇ».

Якби я не володів інформацією, яку описав вище, то, напевне, був би одним з найактивніших учасників Майдану. Оскільки здавалось би, як тут не підтримувати цей рух, якщо в країні така ситуація. 

Я розумію, що люди вийшли з благородними намірами. Кожен в своїй уяві тримає, якусь свою «позитивну картинку», яка на його думку, реалізується з приходом нових політичних сил.

Бабуля вийшла з сподіваннями, що підвищиться пенсія, студент вірить, що в «післямайданній країні» будуть вищі стипендії, працевлаштування молоді, підприємець, надіється, що раптом зникне корупція і стане чесна податкова, митниця, СЕС, пожежники, міліція, що не треба буде платити за кожен дозвільний «папірець». 

Все це благородні наміри. Але тепер, коли ми прагматично оцінили ситуацію, давайте будемо об’єктивними. Все це базується, лише на вірі та сподіваннях, що прийде команда героїв-спасителів, яка вмить все це викорінить. Реальних інструментів, щоб реалізувати ці зміни на Майдані не має.

Тому визнаємо той факт, що шанси на те, щоб реалізувалось те, про що ми мріємо за допомогою Майдану такі ж самі, як у грі «російська рулетка» тільки з видозміненими правилами - в барабані заряджені всі крім однієї кулі.

Якщо врахуємо, все, що ми тепер знаємо, то приходить розуміння, що ці зміни можливі лише за консолідованої згоди нашої фінансової еліти, а оскільки сам Майдан-це підтвердження того, що такої консолідації не має, підтверджує, що очікувати на системні зміни підстав не має.

А, навіть, навпаки, команда опозиціонерів для своїх «хазяїв» відгризе останні куски банкрутуючої України. Якби в наших «олігархів» було б бажання рятувати країну Майдану б точно не було. 

Погляньте на факт виникнення Майдану критично. Задаєтесь питанням чи міг би він виникнути стихійно? Хто ці перші люди, які вийшли? Можливо, це був, хтось конкретно з Вас?

Саме у Вас виникла така ідея? Чи в Вашого родича чи сусіда? Ви самі вийшли, стали на Майдані, почали кричати, висловлювати свою позицію. Ви довго стояли наодинці. Потім Вас побачив прохожий, який зупинився, почухав голову і теж вирішив постояти. І так Вас назбиралось 10 чоловік. Потім приєдналось ще 10. Ви скинулись і вирішили виготовити для всього Києва стрічки з Європейським прапором-в к-сті 3000 000 штук.

Також Ви закупили ще прапорів. Ви подумали, що треба також ще десь жити на Майдані і вирішили поставити палатки. Вашу активність помітили. І свідомі політичні сили вирішили до Вас приєднатись. А потім вже збіглась трійка опозиціонерів, яка подумала: «Ого скільки людей там тусується, треба вийти до них і якось допомогти народу». Якось так все було, правда?

Та зрозумійте вже на кінець, що такого масштабу заходам старт можуть дати тільки «мішки грошей». І повинен бути значний кістяк людей, які б 100% відвідували це дійство. І так їм платять за це кошти, так само, як і тим «тітушкам», яких так полюбили наші журналісти. 

А, як відомо, хто платить, той замовляє музику. 

Ви платили? Чи це, можливо, на пожертвування цієї пари дідуся і бабусі з Івано-Франківська, які перерахували свої збереження в 10000 грн.?

І в спонсорів свої прагматичні цілі. Вони використовують ваші благородні наміри та сподівання, для їх реалізації. Ви сподіваєтесь на зміни на краще? Але зауважте, Вам, навіть, уже горе-лідери не обіцяють якесь ефемерне щастя зі сцени, Вас просто закликають «змести злочинну владу». Вони чудово знають, що нічого кардинально іншого, будучи владою вони Вам не запропонують (навіть, якби самі цього щиро хотіли), а, швидше за все, ще гірше. Та й їх особливо не покритикуєш, вони Вас не обманюють, тут більше самообман спрацьовує.

З системними прагматичними питаннями по можливому покращенню після Майдану розібрались, інструментів для цього у Майдану не має.

І я б хотів уточнити, якщо б зараз довелось обирати, я б точно не голосував за Януковича. І не тому, що особливо вірю, що новий кандидат «переломить ситуацію», просто тому, що він буде трохи інтелігентніше виглядати, більш складно говорити і мова його буде солов’їна.

Є ще друга сторона медалі. Я б її назвав «око за око».

Не секрет також, що ідеологія Майдану зараз трансформувалась в більш емоційне та радикальне русло. Від «європейської мрії» та сподівань на системні зміни ми перейшли до радикальної ідеології помсти «за золоті унітази», за «Сім’ю» і за «безпрєдєл Беркуту, мєнтів і тітушок». І країна фактично стоїть на порозі «громадянської війни».

Ми усі бачили ці кадри побиття студентів, побиття біля АП, спроба розгону Майдану, бої на Грушевського, смерть активістів, звірства тітушок, побиття журналістів, голий козак Михайло.

Як після цього можна пробачити? Треба йти до кінця, помститись за всі ці безчинства.

Хотів би також відзначити, Ви зауважили, що всі ці речі «народились» саме під час Майдану.

І, якщо оцінити всю хронологію подій, то можна помітити, як планомірно розхитувались радикальні настрої, як мирний Майдан переріс в протистояння, де по обидві сторони барикад уже є жертви, де захоплені адмін. будівлі по всій країні, і фактично у нас в країні двовладдя.

І треба зауважити, що дії влади не піддаються ніякій логіці. Оскільки без усіх цих звірств Беркуту, без цих жахливих кадрів, Майдану сьогодні вже б і не було. 

Але давайте знову ж таки, поглянемо на хронологію цих подій через призму тої інформації, яку написав вище. 

Фактично дефолтний стан України, війни «олігархів», сегментована - не монолітна влада з «потрібними людьми» по обидві сторони барикади, можливість маніпуляції суспільною думкою, війни геополітичних Гравців - Битва за Україну. 

Залишаю за Вами право зробити свої висновки. Але, особисто для мене, є очевидним, що ми з Вами є спостерігачами і учасниками театралізованого дійства, де режисери для реалістичності не зупиняються ні перед чим. 

На сьогоднішній день ми можемо чітко бачити, що Україну підштовхують до громадянських протистоянь. 

Я, навіть, з свого оточення чую від друзів, що так - вони теж бачать, що щось тут не так, відсутня логіка подій, припускають, що вбивства і звірства можуть бути організовані для цілей радикалізувати настрої протестуючих. Також в багатьох не має, якихось особливих сподівань, що Майдан може принести, якісь системні зміни, але побутує думка, що варто йти до кінця, помститись «Сім’ї». Насправді, що мене дивує, що ось ця радикальна думка - «Смерть Янику» настільки в’їлась в голови людей. Здавалось би, це в країні, де більшість населення християни, для яких заповідь «Не вбий» і ці слова з Нагірної Проповіді мали б бути не пустими звуками.

«Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога. А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує.(Мт. 5:43-44)»

І, якщо вже бути послідовним, то за ситуацію в країні треба також мститись всьому пулу «олігархів». А з політикуму обирати не тільки «Партію Регіонів», а й весь політичний бомонд, в тому числі і з лідерами Майдану.

Я розумію, що дуже хочеться ототожнити все зло і назвати причиною всіх бід України Януковича, його «Сім’ю» і «Беркут», «міліцію», адже це дає шанс, що все можна досить швидко та легко вирішити і виправдати те зло, яке потрібно здійснити в боротьбі з «нечистю».

Але така позиція-це знову ж таки вигідна «режисерам». Куди б ми не направили свою ненависть-вона зіграє проти нас самих.

ЯКА КІНЦЕВА ЦІЛЬ?

Думаю, сам факт того, що я не знаю з точністю до 100%, яка кінцева ціль, як будуть далі розігруватись події, хто в грі, а ким грають і які точно сили за цим всім стоять, Вас не особливо здивує і не змусить повністю перекреслити все вище написане. Оскільки, якби я знав, то швидше за все, був би автором, або причетним до реалізації написаного сценарію.

І як на мене, нам не потрібно ставити собі за ціль це обмалювати. Набагато важливіше усвідомити, що це не гра в наших з Вами інтересах. І це точно не священна війна «якщо не для себе, то хоча б для світлого майбутнього дітей». І жодна смерть, жодні жертви по обидві сторони барикад не виправдані, якими б високими ідеалами вони не оформлялись, на кшталт «за сильну Україну».

Ми з Вами можемо, лише формулювати версії. 

1.Виключно внутрішні війни олігархів за переділ сфер впливу. 

2.Гра геополітичних гравців на ще більше економічне послаблення банкрутуючої країни, щоб за борговими зобов’язаннями отримати ще більше активів.

3.Протистояння Росії та США. Обидві сторони чудово розуміють, що під повний контроль жодна сторона країну взяти не зможе. Іде боротьба за те, щоб зруйнувати цілісність держави і відкусити свій максимально можливий шмат пирога. Для цього Україна перетвориться на федерацію. Те, що ми бачимо зараз. Народні ради на місцях та двовладдя в державі.

4.Створити хаос та розруху на території України. Щоб послабити і Європу, і Росію.

5.Сам факт Майдану та затяжних протистоянь для народу України має стати поясненням та виправданням - чому держава банкрот. Це має відвести увагу людей від реальних причин такої ситуації і хто винен.

6.Відвести увагу людей від угоди з Китаєм. За якою Крим з рекреаційного об’єкту перетворюється на промисловий.

7.Найбільш ймовірніше-це певна конструкція з різних можливих варіантів.

Особисто я, найбільш схиляюсь до думки, що гра починалась внутрішніми гравцями, а на певному етапі Геополітичні сили включились у гру, щоб відстояти власні інтереси і вичавити по максимуму з цієї ситуації.

В час інформаційних воєн, власні армії використовують дуже рідко, лише в крайніх випадках. Навіщо, якщо можна захопити країну силами її ж населення. 

Важко це сприйняти, але все, що ми бачимо – це не об’єктивна реальність, а картинка, яку нам нав’язують «олігархи», які довели країну до дефолту, а зараз розігрують в інтересах наднаціонального капіталу цей цирк. Вони можуть грати злагоджено, або також по різні сторони барикади. В любому випадку-це їх війна, а пішаками в цій грі, як завжди, є люди.

Так є причини до невдоволення, я теж хочу змін. Але наші настрої підігрівають і використовують проти нас же самих і ведуть країну до ситуації, коли причин для невдоволення буде ще більше. 

Я б також, хотів змін, але пробуючи змінити ситуацію ось такими методами ми граємо проти своїх же інтересів. Маю на увазі комплексно. Так, можливо, хтось в цій боротьбі заробить, якісь преференції (наприклад потрапить в новостворену Народну Раду), але Україна в цілому програє.

Людей штовхає принцип: «Гірше уже не буде». А це по Вашому не гірше: затяжні протистояння, смерть людей по обидві сторони, банкрутсво підприємств, громадянська війна, втрата суверенітету... Для кожного здається, що так, людські жертви допустимі, але задумайтесь - це чиїсь життя. Чиясь матір буде оплакувати свого сина. Ви б заплатили власним життям чи життям Ваших близьких? За що?

ТАК, ЩО ТИ ПРОПОНУЄШ?

Я не плекаю ілюзій,що раптом всі українці одумаються і у циркачів не буде «матеріалу», щоб зіграти свою партію.

Але сподіваюсь, що, хоча б частина людей відкриє очі. Почне критично оцінювати ситуацію. Ставити правильні запитання, збереже своє здоров’я і не плекатиме ілюзій, щодо нинішніх подій.

Побутує думка, що, навіть, коли ти розумієш, що це війна геополітичних інтересів, ти повинен примкнути до якоїсь з сторін. Бо якщо ти просто залишаєшся осторонь, то ти байдужий і не свідомий громадянин. Мовляв, з двох зол треба вибрати менше. 

Факт, того, що Україну поділять на зони впливу, будуть використовувати наші ресурси і українці стануть заручниками цієї ситуації на сьогоднішній день не підлягає сумніву.

Щоб змінити ситуацію потрібно, щоб усе населення України вмить зрозуміло, що ми живемо в нав’язаній нам і усьому світу системі, що НБУ – це, по більшій мірі філія ФРС США, що борги нашої держави-це ефимерне поняття, нам ніхто насправді не давав ніяких ресурсів, матеріалів чи ще чогось. Нам просто дали інформацію, щоб ми могли запускати та підтримувати процеси своєї країни. Давали цю інформацію таким чином і таким порціями, щоб пришвидшити процес «банкрутства». Цю інформацію мала б створити сама держава Україна в потрібній для неї кількості. Створивши цю інформацію ми б наприклад, самі могли побудувати станцію для видобування сланцевого газу, а не компанія «Шелл». Насправді в такій брєдовій системі живе увесь світ. Тому, навіть, якщо б ми усі це розуміли, сумніваюсь, що наважились на системні зміни. В гіршому випадку нас стерли б з лиця землі, як небезпеку і прецедент порушити гегемонію, в кращому випадку нам прийшлось би ізолюватись від усього світу. Насправді знання цих речей потрібні лише для розуміння глибинної причини процесів і позбавлення ілюзій про «запад нам поможет».

Відповідно, я не бачу доцільності, щоб при розподілу нашої країни страждали і гинули люди. Хай вони замість партії з реальних людей в шахмати зіграють, чи наприклад в «камінь, ножниці, папір».

І потрібно розуміти, в інших  країнах теж ідуть ці процеси, в яких гегемон отримує все більший контроль. Різниця лише в структурі населення, наявності яскраво виражених фінансових еліт та їх бажанні грати з гегемон в свою гру.

Оскільки в нас історія розпорядилась таким чином, що відбулось різке формування «олігархії», відсутність середнього класу та значний розрив з більшою частиною населення Гегемону в такій ситуації дуже легко грати свою гру, оскільки їм достатньо мати справу з порівняно невеликою к-стю сил.

Коли в країні населення більш однорідніше, відсутній значний розрив та немає двох-трьох олігархів, які заправляють в країні, то і політики там більш незалежні, і дійсно намагаються, хоча б в цій системі, по максимуму відстоювати свої інтереси. Відповідно і пробують грати з Гегемоному свою гру, інколи, навіть, на межі фолу. Інколи цю межу переходять і ми бачимо військові конфлікти. 

По великій мірі ми живемо в фінансовій піраміді. Та країна, та фінансова еліта, яка вище до верхівки отримує найбільший дохід. Дехто з учасників цієї піраміди взагалі не в курсі,що вони у ній, дехто в курсі, але боїться верхівки, або і не має уявлення, як можна організувати все по іншому. Всі чудово розуміють, що рано чи пізно наступить крах. Оскільки така система може існувати, лише за рахунок приєднання нових членів і зараз такий етап, коли майже увесь світ уже в грі, то патова ситуація все більше загострюється. І криза все відчутніша.

Цього не потрібно боятись, але знати не завадить.

Тобто в ідеалі, в обох сторін взагалі не повинно бути ресурсу для протистоянь, просто розійтись. Хай в «Великих хлопців» не буде можливості використовувати наших людей, для своїх протистоянь. Вони придумають свій спосіб, як поділити зону впливу, але вона, в такому випадку, точно буде меншою в кожної з сторін, ніж після довготривалих та затяжних протистоянь. 

За таких умов, народу просто так не поясниш, чому Україна банкрот. І нашій фінансовій еліті потрібно буде поворушитись і якось домовлятись з наднаціональним капіталом, як ще підтримувати економіку України на плаву, а, можливо, навіть, прийдеться розвивати її та піднімати рівень життя місцевого населення. Бо в іншому випадку, все більше людей може почати ставити некомфортні запитання і шукати реальний корінь проблеми і направляти свій гнів на «олігархію». Таку інформацію для світової громадськості не покажеш на CNN. Це дуже неприємний прецедент. 

Тобто шансів на позитивні зміни більше без Майдану.

І треба бути чесними, що в такому розвитку по якому пішла Україна, винні ми самі. Це дуже важливий нюанс відчути свою персональну відповідальність. 

Саме те, що нами так легко маніпулювати, що ми не бажаємо критично мислити, що ми не вирішуємо проблеми по мірі їх виникнення, а терпимо по 10 років, щоб вирішити їх одним пакетом.

Ми наївно віримо, що прийде герой-спаситель і наведе порядок. А потім після революційних подій, при першій вимозі чиновника дати взятку, даємо її.

Треба розуміти,що сам Майдан вигідній такій системі-це чудова можливість дати людям можливість випустити пар і знову зневіритись в можливостях змін. 

Така собі трансформація настроїв. 

Зневіра – ненависть - надія-зневіра. 

І це не означає, що потрібно опустити руки. Просто зрозуміти той факт, що беручи участь в таких масштабних заходах, щоб ми не робили, ми граємо проти своїх інтересів та ще й даємо шанс Геополітичним гравцям використати цю ситуацію, щоб розділити країну. Не будьте наївними, ніхто там про Ваш добробут, Ваше життя та благополуччя не переймається.

Потрібно зрозуміти нарешті, що ми маємо ту владу, яку заслуговуємо. І вина на наших плечах, що ми такі наївні, нами так легко маніпулювати і ми приймаємо нав’язані правила гри.

Запам’ятайте один принцип: «Якщо ти не можеш проти чогось боротись, то це потрібно очолити».

Можливість очолити боротьбу з проблемами в цій країні є тільки в тих, хто ці проблеми створив.

Ми не повинні боротись, ми повинні по максимуму нав’язувати свої правила гри. Це єдиний дієвий спосіб. Іншого просто не має. 

Якщо наприклад від Вас вимагають взятку. Не давайте її, подзвоніть знайомим, сусідам, напишіть заяву в міліцію, прокуратуру, зберіть журналістів, організуйте свій міні Майдан з чітким баченням, яку проблему ви вирішуєте. Знайомі і друзі кажуть, що це Ваша проблема, сусіди ховаються, а журналісти кажуть, що це не достатньо рейтингове дійство. Тоді до кого претензії, хто винен в такій ситуації? 

Треба розуміти, що єдина можливість, щось міняти - це ціле направлені дії по освідченні нашого народу, тільки, коли люди зможуть критично мислити, дивитись «в корінь» і розуміти першоджерело такої ситуації, що склалась, тільки тоді їх дії будуть ефективні і відповідати інтересам моєї країни. 

Також я знаю, що ніхто крім нас з вами не буде цього робити.

Ставте самі запитання? І пробуйте знайти на них відповідь.

Політики залежні, вийти з під залежності вони можуть лише тоді, коли суспільство в основній своїй масі може зрозуміти корінь такої залежності.

Такими людьми уже не можливо маніпулювати, такі люди уже можуть об’єктивно оцінювати ситуацію і приймати правильні рішення.

До того моменту, так звані «лідери нації», навіть, якби у них виникли благородні цілі, не мають на кого обпертись. І оскільки їх дуже легко дискредитувати, через підконтрольні ЗМІ, в разі відхилення від курсу, який обрали їх справжні хазяї, до моменту, поки ми будемо сліпі, у них є один вибір, бути слухняними і мати можливість подбати ще й про свої шкурні інтереси, забезпечивши себе та свою сім’ю, чи зійти зі сцени. 

Який вибір зробили б на їх місці Ви?

І хто б не був на вершині нашої влади, він знаходитиметься в такій же ситуації і діятиме аналогічно, як і його попередники, поки ми будемо кричати: «Геть його», «На гіляку», «Смерть» і т.д. Виливаючи свою ненависть, ми лише даємо сигнал «хазяям», що пора міняти ляльку, яку ми спочатку теж підноситимемо вище неба, а потім щиро ненавидітимемо.

Ми, відмежовуємось від інших людей, мєнтів, чиновників, чи, як ми привикли їх називати «тварі», і не усвідомлюємо, що це діти цієї землі, цього народу, цього середовище, невід’ємним елементом якого ми і є. 

Середовища, який формуємо не хтось, а саме Ти.

Рубайте будь-які зачатки,того, що Вас не влаштовує, на тому рівні, де Ви знаєте проти чого боретесь і який результат очікуєте. Не потрібно чекати 10 років. Збирайте Майдан в своєму селі, місті, райцентрі та області.

Перш за все усвідомлюйте, всю «гнилість» нинішньої системи. Саме вона є першопричиною, яка псує людей. 

Протистояння на рівні персоналій не тільки нічого не змінить, а навпаки риє прірву.

Протидійте не людям, а протиправним діям. Ви повинні не ненавидіти цих людей, а співчувати їм. 

Їх перемолола «система» і тільки в ваших руках допомогти їм відновити свої людські риси.

Єдине завдання-це виносити такі речі на «світло». Не закривати очі, не проходити поруч, не погоджуватись. А «світло» справиться з будь-якою задачею. Мінятимемось ми, поміняються й політики. Люди це істоти соціальні, які змінюються під впливом оточення. Часто ми вважаємо, що від нас нічого не залежить, а насправді, така думка і є першопричиною всього зла.

І треба бути готовим сприйняти той факт, що поки не відбудеться ґрунтовних змін в свідомості основної маси українського народу Ви є заручником ситуації. І зі «спокоєм удава» робити все можливе, щоб міняти себе, своє оточення, робити все залежне в тих рамках і на тому рівні, якому знаходитесь Ви. 

Якщо кожен буде мислити такими категоріями, то позитивні зміни не за горами.

P.S.